РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ
у якому всі вирушають на розшуки стрілки
Це справді була прикра новина. Адже без стрілки годі й думати про полагодження годинника. А без годинника Алі нічого й мріяти про повернення додому. Всі зажурено мовчали.
Та ось Аля підвела голову і в її очах засвітилася надія.
— А яка вона, ця хвилинна стрілка? — спитала дівчинка, бо згадала дивний спис одного з гвардійців, які охороняли її у в’язниці.
— Це довга пласка залізяка, загострена з одного кінця. На другому кінці у неї дірочка, у яку просувається вісь, — пояснив Недождень.
— Здається, я пригадую, де бачила її! — і Аля розповіла про спис.
— Швидше туди! Це напевно стрілка! — нетямився на радощах годинникар.
Вони вийшли з комірчини. Вже сходило сонце, і починався новий день.
Поминувши кілька кімнат, усі помітили, що у замку діється щось незвичайне: назустріч їм бігли гвардійці. На превелике дивування, вони зовсім не звертали на Алю уваги. Навпаки, здавалося, що гвардійці самі від когось тікають, скидаючи з себе лати і шпурляючи зброю. Придворні, з перекошеними від жаху обличями, тягли за собою якісь вузли та валізи. Всі вони бігли із замку і зникали у кривих вуличках міста.
Аля з друзями почала спускатися до підземелля і наштовхнулася на ката. Він прожогом промчав повз них і зник за поворотом галереї.
А в підземеллі на них чекала ще більша несподіванка! Все катове начиння було поперевернуте і розкидане, наче тут промчався ураган. А двоє знайомих нам гвардійців спокійнісінько чатували біля в’язниці. За ґратами з кутка в куток, наче розлючений тигр, бігав Перший Недорадник… без голови! Час від часу він кидався на грати і тряс їх, намагаючись зламати.
Аля і Недопопелюшка завмерли від несподіванки і дивилися на цю вражаючу картину. А Недождень тим часом, щось радісно вигукуючи, накинувся на одного з гвардійців і почав виривати у нього з рук списа. Солдат не чекав такого нахабства і тому відчайдушно боронився. Його товариш кинувся йому на допомогу. Невідомо, чим би все це скінчилося, якби Аля не отямилася і не підбігла до них.
— Недобородо, Недовусе, це ж ми! Невже ви нас не впізнали?
Недовус відпустив годинникаря. Все ще неприязно поглядаючи на Недожденя, Недоборода, відсапуючись, пробурмотів:
— А чого він, оце саме, кидається, наче тигр!
За хвилину все з’ясувалося. Аля розповіла гвардійцям, навіщо їм цей дивний спис. Недоборода сам простяг його годинникареві зі словами: «Візьми, друже!»
— Та й взагалі,— сказав Недовус, — я бачу, що настав час скидати з себе це залізяччя.
А Перший Недорадник оскаженіло тряс грати в’язниці.