IV
Наступного дня був Хеллоуїн, річниця моїх) знайомства зі Снапом. День видався ясним, сонячним, не дуже холодним, і на землі не було снігу. Як правило, цей день відзначали полюванням, а зараз, звичайно, єдиною метою були вовки. На превеликий жаль, Снаи погано почувався через свою рану. Він, як завжди, спав у мене в ногах, і на простирадлі залишилися сліди крові. Він не міг боротися, але ми просто зобов’язані були вирушити на полювання, тому його заманили в комору й зачинили там. Коли ми від’їжджали, у мене було тривожне передчуття. Я знав, що без мого собаки ми зазнаємо невдачі, але я навіть уявити не міг, якою буде ця невдача.
Ми вже блукали пагорбами біля струмка Скалл, коли раптом з’явився маленький білий м’ячик, що продирався крізь зарості полину, і через хвилину до мого коня підбіг Снап, котрий скавучав і помахував хвостом. Я не міг відправити його назад; віл не викопував таких наказів, навіть якщо віддавав їх я. Його рана ще не загоїлась, тому я покликав його, простягнув хлист і підняв на сідло.
“Тут, — подумав я, — я втримаю тебе в безпеці аж до повернення додому”. Я так думав; але я не врахував намірів Снапа. Крик Хілтона “ату, ату!” сповістив нас, що він побачив вовка. Дандер і його суперник Райлі обидва стрибнули вперед, зіштовхнулись і разом впали. Але Снап, добре придивившись, таки побачив вовка, не надто далеко, і не встиг я й отямитись, як він уже зіскочив із сідла й побіг петляючи — угору, униз — через полин, прямо на ворога, через кілька хвилин уже ведучи за собою всю зграю. Недалеко, звичайно. Великі хорти побачили
рухому пляму, і звична процесія потяглася рівниною.
Це повинно було бути гарне полювання, бо вовк був менше, аніж за милю, а собаки були дуже жваві.
— Вони повернули у Ведмежий Яр! — крикнув Гарвін. — Сюди, ми можемо їх випередити!
Тому ми повернули й швидко їхали північною стороною пагорба Халмера, поки гонитва продовжувалася з південного боку.
Ми під’їхали до краю узвишшя і вже збиралися спускатися, коли Хілтон гукнув:
— Він тут! Ми зіткнулися прямо з ним!
Він зістрибнув із свого коня, кинув повіддя й побіг уперед. Я зробив так само. Назустріч нам, пробираючись рівниною, ішов величезний сірий вовк. Його голова була опущена, хвіст витяг* нутий прямою лінією, а в п’ятдесяти ярдах1 від нього був Дандер, як сокіл над землею, удвічі швидший за вовка. За хвилину пес наздогнав його й укусив, але відскочив, як тільки вовк повернувся до нього. Вони зараз були прямо під нашими ногами, на відстані менше п’ятдесяти футів2. Гарвін витяг пістолет, але Хілтон, на нещастя, зупинив його:
— Ні, ні, побачимо, що з цього вийде.
Через кілька секунд прибіг другий пес, тоді всі інші — так швидко, як могли. Кожен був сповнений шаленства й мав бажання битися, готовий одразу ж піти й розірвати вовка на частини; але кожен по черзі відступав і гавкав на безпечній відстані. Приблизно за хвилину з’явилися вовкодави — гарні великі собаки. Наближаючись, вони, без сумніву, хотіли мерщій кинутися на старого вовка; але його безстрашний вигляд, м’язистий тулуб і смертоносні щелепи налякали їх задовго до безпосередньої зустрічі, і вони також приєдналися до кільця, поки відчайдух у центрі повертався до них, готовий належно зустріти кожного.
Тоді підійшли доги, незграбні створіння, кожен з яких важив стільки ж, скільки й вовк. Я чув, як їхнє важке дихання переростало в загрозливе хрипіння разом з тим, як вони просувалися вперед; вони були готові розірвати ворога на шматки; але коли вони побачили його там, зловісного, безстрашного, із сильними щелепами, невтомними лапами, готового померти, якщо буде потрібно, але впевненого, що він не загине один — що ж, ті величезні доги, як і всі інші, раптом відчули острах: так, вони кинуться
Я міг визначити їх хоробрість за їхніми голосами. Вони чудово знали, що перша ж собака, яка виступить, постраждає, але це все одно — поки що вони ще трохи погавкають, щоб підбадьоритись.
І в той час, як десять великих собак стрибали довкола мовчазного вовка, у хащах полину за ними почувся шурхіт; тоді, стрибаючи, з’явився білосніжний гумовий м’ячик, який перетворився на маленького бультер’єра, і Снап, найповільніший зі зграї, прийшов останнім, так важко дихаючи, що здавалося, задихнеться. Він наблизився до зімкнутого кільця, яке створювали собаки, постійно змінюючи один одного, навколо вбивці худоби, з яким ніхто не наважувався зійтися один на один. Чи вагався він? Ані миті; крізь зграю гавкаючих собак він кинувся прямо до горла старого деспота1; і вовк ударив його своїми двадцятьма шаблями. Але малий знову стрибнув на нього, і потім було вже важко пояснити, що саме сталося. Усі собаки змішалися. Мені здалося, що я побачив, як маленький білий песик вчепився в ніс вовка. Зграя розсипалася на всі боки; зараз ми не могли їм допомогти. Але ми їм не були й потрібні: у них був безстрашний ватажок, і коли через якийсь час битва завершилася, на землі лежав сірий вовк, могутній гігант, а в його ніс вчепився маленький білий пес.
Ми всі стояли навколо, готові допомогти, але не могли зрушити з місця. Вовк був мертвий, і я гукнув Снапа, але він не поворухнувся. Я схилився над ним.
— Снапе, Снапе, усе закінчилося, ти убив його.
Але собака був нерухомий, і лише тепер я помітив на його тілі дві глибокі рани. Я спробував підняти його.
— Відпусти, старий, усе закінчилось.
Він тихо загарчав і відпустив вовка. Скотарі схилилися над Снапом, і голос старого Пенруфа тремтів, коли він бурмотів:
— Я не дозволив би поранити його навіть за двадцять биків.
Я взяв собаку на руки, назвав його по імені і погладив по голові. Він трохи погарчав, ніби на прощання, лизнув мою руку й замовк навіки…
Сумним було мос повернення додому. У нас була шкіра жахливого вовка, але жодних інших виявів тріумфу. Ми поховали безстрашного Снапа на пагорбі за фермою. При цьому я чув, як ІІенруф, що стояв поряд, пробурмотів:
— Ось це була сміливість — справжня сміливість! Без сміливості в нашій справі багато не досягнеш.
Е. Сетон-Томпсон. «Снап. Історія бультер’єра». Розділ 1
Е. Сетон-Томпсон. «Снап. Історія бультер’єра». Розділ 2
Е. Сетон-Томпсон. «Снап. Історія бультер’єра». Розділ 3
Е. Сетон-Томпсон. «Снап. Історія бультер’єра». Розділ 4
Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)
Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!