Дитячі оповідання про птахів: про осінь і журавлів

Щось припізнились того року понурі осінні дощі. Стоїть на погоді. Тепло і тихо. На межі чорніє рясними гронами кущ калини-гордовини. Поблискують тонкі павутинки – наче згадка про бабине літо. На Омеляновій кручі палають багряні багаття кленового гаю. Внизу, у видолинку, в’ється струмок, поцяткований жовтим листям осики. Лиш висока тополя досі зеленіє…

Стоїмо з дочкою посеред городу. Давно вже викопано картоплю, знесїено жовтопузі гарбузи. Лиш де-не-де зеленіє гичка буряків. Ми назгрібали купу сухого бадилля, щоб спалити. Поклали в неї з десяток картоплин.

Чиркаю сірником. Вогонь прудко перестрибує на сухі стебла, витанцьовує на них, сопе, попискує, тріскоче… Густий жовто-сизий дим клубочиться над бадиллям, неохоче піднімається вгору. Чується запах кропу, квасолі, помідорів, ще якоїсь-то: родини. По диму можна здогадатися, що поглинає вогонь.

Поки нагорнули ще одну купу, багаття зовсім пригасло, тільки тонкий синій димок куриться з чорної шапки попелу. Паличками вигрібаємо обвуглені картоплини, підкидаємо на долонях, щоб не обпектися. Зламаєш хрумку шкоринку-і гарячий дух печеної картоплі залоскоче у ніздрях. Мабуть, немає нічого смачнішого, ніж ота спечена на городі картопля.

Сміємося один з одного: і руки, і губи геть вимазані сажею. Для дочки це особлива втіха: вона вперше ласує спеченою у багатті картоплею. Так і світяться оченята, всміхається личко. Буде що розказати міським подругам про канікули у бабусі.

Осінній день короткий. За роботою не зогледілися, як почало вечоріти. Сонце низько схилилося над обрієм. Коли чуємо: «Курли! Курли!»

Спершу побачили синю хмару, яка повільно сунула з півночі. Правим своїм крилом вона прикрила сонце, і враз спохмурніло. А прямо над головою, високо в небі, здавалося, завмер журавлиний ключ, ніби хтось накреслив у небі ламану лінію. Птахи втікали від хмари, яка ось-ось настигне їх…

Затаївши подих, ми проводжали очима журавлиний ключ. І ніби чули (звісно, ми нічого не чули) важкий посвист зморених крил. їм би спочити, набратися сил! Але ж ніколи. З півночі насувається негода, може накрити снігом, притиснути морозом. Треба журавлям поспішати.

Незабаром журавлиний ключ розтанув у далині. Хмара заволокла більшу частину неба. З низин потягнуло холодом, піднявся вітер. На город впали перші краплини дощу і зашипіли в гарячому попелі. Швидко напливали сутінки. А ми з дочкою мовчки стояли і думали про журавлину зграю. Як вони там? Де ночуватимуть? Чи долетять живі-здорові до теплої Африки?

Мовчанку порушила дочка:
– Тату, а журавлі ще повернуться?
– Обов’язково повернуться. Вийдемо зустрічати їх навесні…