***
Осел йде – кричить ослиному, собака – гавкає по – собачому.
Йшли вони, йшли і раптом бачать: сидить на дорозі кіт; сидить сумний, невеселий.
– Що ти такий сумний? – запитує його осел.
– Що ти такий невеселий? – питає собака.
– Ах,- каже кіт,- пожалійте мене, осел і пес! Жив у своєї господині, довго жив – ловив щурів і мишей. А тепер старий став, і зуби у мене притупилися. Бачить господиня, не можу я більше мишей ловити, і задумала мене втопити у річці. Я і втік з дому. А що далі робити, як прогодуватися,- не знаю.
Осел йому відповідає:
– Ходімо з нами, кіт, місто Бремен, станемо там вуличними музикантами. Голос у тебе гарний, ти будеш співати і на скрипці грати, собака – співати і бити в барабан, а я співала й на гітарі грати.
– Що ж,- каже кіт,- ходімо.
Пішли вони разом.
***
Осел йде – кричить ослиному, собака – гавкає по-собачому, кіт йде нявкає по-котячому.
Йшли вони, йшли, проходять повз одного двору і бачать: сидить на воротах півень. Сидить і кричить у все горло: «Ку-ка-ре-ку!»
– Ти що, півник, кричиш? питає його осел.
– Що з тобою сталося? – запитує його собака.
– Може, тебе хтось образив? – запитує кіт.
Ах,- каже півень, пожалійте мене, осел, собака і кіт! Завтра до моїм господарям гості приїдуть – от і збираються господарі зарізати мене і зварити з мене суп. Що мені робити?