Головна Школярі Авторські казки Сашка Лірника: “Про парубків, Тимоша та квітку-папороть”

Авторські казки Сашка Лірника: “Про парубків, Тимоша та квітку-папороть”

mamabook
60 Переглядів
казка

лірник сашко***

Вночі на Андрея хлопці в селі бешкетують. Кому новісінькі ворота дьогтем вимажуть, кому дрова розкидають, а кому і воза на хату витягнуть. Стоїть тоді на ранок хазяїн, потилицю чухає, а зробити нічого не може – бо на Андрея парубкам усе дозволено.

А хто своє хазяйство боронити стане, то може і по шиї заробити, хіба що від хлопців відкупиться відром горілки.

От і у нас якось на Дячуківському кутку хлопці веселились: Івану Вариводі тина аж у город затаскали, дядьку Павлові коней зі стайні повипускали, а сільському голові – кабана в собачу буду запхали. Наче б то усі діла переробили, а ще тільки пів-ночі пройшло. Місяць світить, сніг порипує, морозець веселить. Додому йти ще ніби ранувато.

От парубоцький отаман і гукає: „А ну, гайда через лід на той беріг у Корчі до діда Тимоша! Нехай на казки розказує!”.

А у Корчах, просто серед лісу стояла маленька дідова хатина, а сам дід знав безліч казок і був дуже веселий. Одна біда була в діда: ноги мав криві та кульгаві – наче тримав щось між коліньми. То, бувало, хлопці, жартуючи, дражнили старого:

– Діду Тимоше! Оно-го дивіться, з-під вас коня вкрали, а ви ще й досі їдете!

– А, їхала б по вас лиха година – вздовж і впоперек! – лаявся дід.

Та от, поки я вам про діда оповідав, то парубки вже через річку перейшли і до хатини добралися.

хата

А дід Тихіш гарно піч кізяком витопив, та й на лежанці спав. Дим валує, лежанка тепла – добре дідові спиться.

Коли це хлопці давай у двері гамселити: „Діду! Вставай казки розповідати!”.

– От зараз встану, та віжками потягну через спину! (А дід таки міг і віжками, чи батогом гарно шмагонути).

Але з печі не злазить, а двері міцні – дубові – бий скільки влізе.

Били – били хлопці чобітьми – немає діла, не відчиняє дід.

– Ну стривай, вражий діду, ось ми тобі покажемо!

Залізли хлопці на стріху, та й запхали у комин шапку, гарно затовкли, кулаками забили, а двері колодою підперли.

От як пішов дим у хату – біда! Смердить, під стелею клубочиться, горло спирає.

Дід перше перебрався з лежанки на піл – понижче, а далі на підлогу, а потім до дверей – бо вже дихати немає чим. А двері колодою підперті – зовсім дід пропадає. Давай тоді дід сваритися – а хлопці тільки регочуть. Далі став вже проситися: „Відчиніть, бо вчадію зовсім!”.

– А казку розкажеш?

– Розкажу, тільки відчиніть!

Відчинили парубки двері, дим шапками порозганяли, холоду напустили.

Дід знову заліз на піч, а хлопці по хаті порозсідалися – казку слухати.

– От ви думаєте, що я завжди був такий кульгавий і кривоногий – так от і ні! Це мене таким папороть зробила.

– Як-то так? – дивуються парубки.

– А отак-о. Як був я ще молодий та гарний, як ви, то все слухав, що старі люди розказують про папороть. Цвіте папороть тільки раз на рік, на Івана Купала. Квітка не кожному покажеться, і не кожен її взяти зуміє. Квітка та краси невимовної. Як побачиш – то все будеш тільки про неї думати, так що і батька-матір забудеш, а станеш потім усе життя по лісах блукати та Квітку-Папороть шукати.

Читайте також