***
Жила на світі дівчина. Мала вона маму, тата, братиків і сестричок. Мешкали вони в гарному домі. І все було б добре, якби не одна біда: дівчина була дуже злою.
Вона не слухала батьків, ображала братів і сестер. Але завжди виходило так, що від своєї злості їй ставало все хуже. Батьки на неї сердились, брати й сестри боялись її. Ніхто не хотів з нею гратись.
Та якось дівчина найшла того, на кому можна зганяти злість. Це — квітки. Дівчина зривала квітки, видирала з них пелюстки, розтоптувала ногами рослини. Вони боялись її, і тільки вона появлялась в саду, вони махали пелюстками, намагаючись полетіть.
Одного разу садом пролітав літній вітер. Йому стало жаль квіток, і він забрав їх з собою. І остався сад без них. Прийшовши в сад, батьки здивувались: що ж сталось?
І дівчина все розказала. Їй стало соромно, вона пообіцяла більше такого не робити. Деякі квітки повірили їй і вернулись до саду, а деяким понравилось літати, і вони не повірили, що така злюка може так бистро виправитись. Вони стали метеликами, часто навідуються в гості до квіток. Але як тільки до квіток підходить хтось, метелики злякано летять геть. Вони ж не знають, добра чи зла це людина.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прислів’я та приказки про рідний край
