Ця чудова притча демонструє, як часто в житті ми залежимо від чужих думок. Достатньо лише однієї фрази, аби ми змінили задумане чи опустили руки. Кожен із нас – господар свого життя.
***
Якось батько з сином мандрували. Батько сидів на віслюку, а син вів віслюка за вуздечку. Раптом вони почули, як один перехожий каже іншому:
– Поглянь на цього бідного хлопчика. Його маленькі ніжки ледь встигають за віслюком. А жорстокий батько не знає жалю.
Чоловік взяв ці слова близько до серця. Він зліз з віслюка і звелів сину їхати верхи. Не минуло й кількох хвилин, як вони зустріли інших перехожих, які почали показувати на них пальцями і хитати головами:
– Яка ганьба! Малий їде верхи, як султан, а його бідолашний батько біжить слідом.
Хлопчик страшенно зніяковів і попросив батька сісти позаду нього.
– Люди добрі, подивіться на це, заголосила жінка під чадрою. – Як вони мучать нещасну тварину! У неї вже хребет провис, а старий і малий нероби сидять на ньому, як на канапі.
Батько з сином мовчки злізли з віслюка і, понуривши голови, побрели далі. За рогом вони зустріли інших перехожих, які почали насміхатись з них:
– Чого це ваш віслюк нічого не робить, не приносить жодної користі, навіть не везе когось із вас на собі?
Батько зітхнув, пригостив віслюка соломою і сказав синові:
– Хоч би що ми робили, хлопче, обов’язково знайдеться той, хто з нами не погодиться. Гадаю, ми самі маємо вирішувати, як нам мандрувати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Притча, яка навчає шукати істину життя поруч