Калина – один із головних народнів символів України. Про цю гарну рослину, яку часто ототожнюють із молодою дівчиною, складено безліч українських пісень, народних легенд, переказів. Наш сайт Mamabook підготував велику пізнавальну підбірку матеріалів про відому українську рослину.
Загадки про калину
***
І червона, й соковита,
Та гірка вона все літо.
Припече мороз – вона
Стала добра й смачна.
***
У пучечках невеличких
На кущі живуть сестрички.
Восени, хто гляне –
Вмить добрішим стане:
З гіллячок звисають,
Вогником палають.
Що ж це за красуня дивна?
То в гаю стоїть… (калина).
***
Я привітний кущик,
Весною білим цвітом зацвітаю.
Восени червоними ягодами вітаю.
Взимку птахів пригощаю.
***
Сніг потане – я радію,
Розвиваюсь, зеленію:
В нічку зоряну, весняну
Соловейків колихаю.
Одягаюсь білим цвітом,
Наливаюсь теплим літом.
Осінь холодом повіє –
Я шаріюсь – червонію.
Вірші про калину
***
Серед поля, край села
Калинонька зацвіла,
Ніби дівчина в віночку
У вишиваній сорочці
Русу косу заплела.
***
Я не груша, я не слива,
Я калинонька вродлива
Я стою в зеленім листі,
У червоному намисті.
***
Ми українці — велика родина,
Мова і пісня у нас солов’їна!
Квітне в садочку червона калина,
Рідна земля для нас всіх — Україна.
***
Посадіть калину коло школи,
Щоб на цілий білий світ
Усміхнулась щиро доля,
Материнський білий цвіт.
Легенда про калину
Було це давно-давно, ще у ті давні часи, коли на нашу землю без кінця нападали турки та татари. Була неділя. Все село гуляло на весіллі у Калинки. Та раптом, мов чорна хмара, налетіли татари. Усі чоловіки кинулися захищати село, а дівчата, щоб не потрапити у полон, тікали до болота. Вони навіть відірвалися від погоні, але болото затягнуло їх.
Там, де дівчата потонули, з часом виросли кущі з червоно -вогняними ягодами. Дали люди їм назву калина. Відтоді росте і красується в наших Микулинцях калина. Старі люди кажуть, щоб калина довше зберігала свої цілющі властивості, краще зривати ягоди саме в неділю.
Казка про калину
уже давно жила на світі дівчинка Калинка. Не було у неї ні батька, ні матері. Пішла вона одного разу у ліс, щоб сухого гілля наламати.
Прийшла, дивиться, аж стоїть кущик та такий сухий, жодного листочка немає. Жаль стало кущика Калинці, викопала та й узяла з собою. Прийшла до хати, вибрала гарне місце та й посадила деревце. Старанно поливала його Калинка, доглядала, а навесні деревце зацвіло ніжним білим цвітом. Як наречена стояв калиновий кущ. Хто не йшов — милувався кущем. Дівчата вплітали в свої коси цвіт куща дівчинки Калинки.
Коли ж прийшла чарівна осінь, одягнувся і кущ Калинки в золоті шата, та ще й повісив на віти монисто — ягоди червоні, мов кров.
І старі, і малі дивувалися кущем Калинки.
Пройшла осінь. Завіяло, замело білою віхолою. Все побіліло, замерзло, лише кущ Калинки горів червоним монистом. Прилетіли горобчики, покуштували ягід, а вони ж бо солодкі, мов мед. Рознесли горобчики славу про кущ Калинки, ще й по насінинці в дзьобику.
З тих пір вирощують українці Калинкові кущі, які звуть калиною.
Оповідання про калину
На горбку пишалася своєю осінньою вродою розкішна калина. Од самого вершечка зайнялася вона гарячим полум’ям. Радісно перешіптувались зубчасті листочки від легенького подиху вітру. А з-поміж них визирали важкі коралові кетяги.
Поруч ріс молодий стрункий ясен. Його скромна зелена постать нічим не приваблювала червонощоку калину, що безжурно жартувала з бабиним літом, ловила його і вкривалася від верху до самісінької землі, наче молода до шлюбу, прозорою білою фатою. Вона розкотисто реготала до зажуреного сонця, до потьмареного неба.
Лише зрідка зиркала на свого сусіда, який горнувся до неї тонкими вітами, ніби хотів заховати її пишну вроду від заздрісного ока. Навіть спробував заступити її, вгамувати той веселий, задьористий сміх. Та калина згорда випросталася, легенько відсунула ясеневі гілки і знову вистз вила напоказ всьому світові свою красу і принаду.
На ту пору десь взялися дівчата-шебетухи. Як вгледіли горду красуню та як накинулися на неї, то геть пошматували її розкішне плаття, в пучечки поскладали червонії кетяги.
Дівчата радісно щебетали, свої голови багряними ягодами квітчали, калина ж ридьма ридала…
Засумував ясен, затужив за понівеченою подругою і почав скапувати на землю зеленими листочками.
