Розділ VII
Цитата:
Коли настала велика перерва, Том підбіг до Беккі Тетчер і прошепотів їй на вухо:
— Надінь капелюшка, наче збираєшся додому, а на розі пропусти всіх уперед, тоді поверни в завулок — і сюди. А я піду іншою дорогою і так само втечу.
І вона пішла з одним гуртом школярів, він — з іншим, а невдовзі вони зустрілися в кінці завулка й повернулися до школи, де вже нікого не було. Вони сіли поряд, поклавши перед собою грифельну дошку, Том дав Беккі грифель, а тоді почав водити її рукою по дошці, і в такий спосіб вони спорудили ще один химерний будинок. Потім інтерес до малярства трохи пригас, і вони почали балакати. Том раював.
— Слухай, Беккі, а ти вже була заручена?
— Ні.
— А хотіла б?
— Та мабуть… Не знаю… А що треба робити?
— Робити? Та нічого. Просто ти кажеш хлопцеві, що ніколи ні за кого іншого не вийдеш — ніколи, ніколи, ніколи, — а тоді ви цілуєтесь, та й по всьому. Це кожен може.
— Цілуємося? А навіщо цілуватись?
— Ну, це… розумієш… так завжди роблять.
— Усі?
— Ну, так… певно, що всі, коли вони закохані. Ти не забула, що я написав на дошці?
— Н-ні…
— Хочеш, я тобі скажу?
— Т-так… але іншим разом.
— Та ні ж бо, зараз. Ну будь ласка, Беккі… Я скажу пошепки, ледь-ледь чутно.
Поки Беккі вагалася, Том визнав її мовчанку за згоду, обняв її за стан і, наблизивши уста до самого її вушка, ніжно прошепотів ті ж таки слова. А тоді додав:
— Ну, а тепер ти скажи мені тихенько те саме.
Вона якусь хвилю відмагалась, а тоді сказала:
— Одвернися так, щоб не бачити мене, і тоді я скажу. Але ти про це нікому ні слова — чуєш, Томе? Нікому ні словечка, гаразд?
— Та певне ж, певне, що нікому. Ну, Беккі…
Він одвернувся. Беккі боязко нахилилася до нього, так що від її віддиху аж заворушились Томові кучері, й прошепотіла:
— Я… люблю… тебе…
А тоді підхопилась і забігала між партами, а Том за нею. Нарешті вона забилася куток і затулила обличчя фартушком. Том обняв її за шию і почав умовляти:
— Ну Беккі, це ж уже все… лишилось тільки поцілуватися. Даремно ти боїшся… це ж уже зовсім нічого… Ну будь ласка, Беккі. — І тягнув її за фартушок і за руки.
Зрештою вона поступилася і, опустивши руки, підставила йому розпашіле від біганини личко. Том поцілував її в червоні уста і сказав:
— Ну, от і все, Беккі. Знай: від сьогодні й назавжди тобі не можна покохати нікого, крім мене, й ні за кого іншого вийти заміж, як за мене, — ніколи, ніколи, аж довіку. Ти згодна?
— Так, я ніколи не покохаю нікого, крім тебе, Томе, і ні за кого іншого не вийду заміж… і ти теж ні з ким не одружишся, крім мене.
— Певно, що ні. На те й заручини. І ти завжди ходитимеш зі мною до школи й зі школи, коли ніхто не бачитиме, і в усіх іграх вибиратимеш мене, а я тебе, бо так і мають робити заручені.
— Ой, як добре. А я й не знала, ніколи не чула навіть про таке.
— Авжеж, це дуже весело! От коли ми з Емі Лоренс…
Очі Беккі розширились, і, зрозумівши свою помилку, Том зніяковіло замовк.
— Ах, Томе, то ти не з першою зі мною заручуєшся!
Дівчинка заплакала. Том сказав:
— Ну, не плач, Беккі. Мені тепер до неї байдуже.
— Ні, Томе, ні… ти ж знаєш, що не байдуже.
Том спробував обняти її за шию, але вона відштовхнула його й відвернулася до стіни, й далі плачучи. Том поткнувся знову, почав був її умовляти, але знову дістав відсіч. Тоді в ньому прокинулася гордість, і, відвернувшись від дівчинки, він рішуче попростував геть. Якусь хвилю він стояв перед школою, розгублений і збентежений, і раз у раз позирав на двері, сподіваючись, що дівчинка схаменеться і вийде за ним. Та вона не виходила. У Тома стало зовсім кепсько на душі, і він злякався, що його вина непрощенна. Хоч як йому важко було змусити себе зробити нову спробу до примирення, він набрався духу і зайшов до класу. Беккі й досі стояла у кутку, відвернувшись до стіни, і плакала. У Тома защеміло серце. Він підступив до дівчинки , і спинився, не знаючи, як почати. Потім нерішуче мовив:
— Беккі, я… мені байдуже до всіх інших, я кохаю тільки тебе.
Відповіді не було — самі ридання.
Том дістав свою найбільшу коштовність — мідну шишечку від коминкових Ґраток — і, простягти руку так, щоб дівчинка могла її побачити, сказав:
— Ось, Беккі, візьми собі, будь ласка.
Вона сердито вибила шишечку в нього з руки. Тоді Том рішуче вийшов надвір і подався аж ген до пагорбів, щоб більше того дня до школи не повертатися”.
Переказ:
Том уміє долати страх, проявляє благородство, шляхетність, мужність і хоробрість, кмітливість і рішучість. Яскраво ці риси характеру героя втілено письменником в оповіді про те, як Том із Беккі заблукали у печері”.
Розділ XXIX
Цитата:
Найперше, що почув Том у п’ятницю вранці, була радісна звістка: сім’я судді Тетчер вчора повернулася до містечка. І скарб, та й індіанець Джо на час мовби відійшли у затінок, а чільне місце в хлопцевих думках зайняла Беккі. Беккі упрохала свою матір влаштувати давно обіцяну й довго відстрочувану заміську прогулянку наступного дня, і та зрештою погодилась. Дівчинка аж стрибала з радості, та й Том радів не менше. Том був такий збуджений, що довго не міг заснути й лежав, плекаючи надію ось-ось почути Гекове нявчання, піти заволодіти скарбом і завтра на прогулянці вразити ним Беккі й усіх, хто там буде.
Можна було й рушати. Для такої нагоди найняли старенький паровий паром, і невдовзі жвава юрба, навантажена кошиками з їжею, заповнила головну вулицю й посунула до річки.
За три милі нижче від містечка пором повернув до устя лісистої улоговини й причалив до берега.
Пішли в діло всі можливі способи добряче впріти й наморитися, і кінець кінцем юні розбишаки посходились внизу до табору зголоднілі, наче вовки, й жадібно накинулись на ситні наїдки. Після того бенкету всі посідали в затінку розложистих дубів відпочити й погомоніти. А трохи згодом хтось гукнув:
— Хто йде в печеру?
Зголосилися всі. Вхід до печери був досить високо на схилі і являв собою отвір у формі літери “А”.
Десь із три чверті милі головної галереї вони пройшли, ніж перше, вервечкою, а тоді купки й парочки почали звертати в бічні відгалуження, шастати похмурими вузькими переходами, зненацька наскакуючи на інших у місцях, де ці переходи з’єднувались.
Та поступово купка за купкою тяглися до виходу з печери і опинялися надворі, захекані, веселі, з ніг до голови закапані свічковим лоєм, перемазані глиною і дуже потішені вдалою прогулянкою. На превеликий подив усім, виявилося, що вони зовсім забули про час і що ось-ось почне сутеніти.
Під час шкільних канікул не було занять і в недільній школі, але того дня всі з раннього ранку прийшли до церкви.
Коли скінчилася проповідь, дружина судді Тетчер, ідучи разом з усіма до виходу, наздогнала місіс Гарпер і сказала:
— То що, моя Беккі спатиме цілий день? Я так и думала, що вони нагуляються до знемоги.
— Ваша Беккі?
Місіс Тетчер поблідла й важко опустилася на лаву; і саме тоді з ними порівнялася тітка Поллі, жваво балакаючи зі знайомою. Тітка Поллі спинилась і сказала:
— Доброго ранку, місіс Тетчер. Доброго ранку, місіс Гарпер. Десь мій Том знову запропав. Мабуть, учора заночував у вас… чи у вас… і тепер боїться повертатись мені на очі.
Місіс Тетчер поблідла ще дужче і кволо похитала головою.
— Він у нас не ночував, — сказала місіс Гарпер, уже видимо занепокоєна.
На обличчі тітки Поллі відбилася неприхована тривога. Ніхто з них не помітив, чи були Том і Беккі на поромі, коли він повертався до міста: на той час уже споночіло, а ніхто й не подумав перевірити, чи всі на місці. І зрештою один молодик ляпнув не подумавши, що Том і Беккі могли залишитися в печері. Місіс Тетчер зомліла. Тітка Поллі плакала й заламувала руки.
Тривожна звістка переходила з уст в уста, від гурту до гурту, з вулиці на вулицю, і минуло заледве п’ять хвилин, як ударили в усі дзвони й ціле містечко сполохано заметушилося.
Роман «Пригоди Тома Сойєра». Частина 1
Роман «Пригоди Тома Сойєра». Частина 2
Роман «Пригоди Тома Сойєра». Частина 3
Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)
Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!