***
Тим часом кошеня терлося вже об левову морду, а той замість проковтнути нерозумного малюка, обережно лизав його своїм величезним язиком. Скориставшись цим, Дмитрик прокрався до містка і вже хотів бігти на той бік, аж раптом йому в голову прийшла думка: “А що буде з нещасним левом? Адже нікому буде звільнити його, і він загине від голоду”. І лаючи себе за безглузду жалісливість, хлопчик однак заходився розсувати дошки, між якими застрягла лев’яча лапа. За мить хижак був вільний, а Дмитрик приготувався до смерті від ікол царя звірів. Він заплющив очі, а коли розплющив їх, побачив, що стоїть по той бік прірви.
Отже, це був третій рівень, і хоч у Дмитрика залишилося лише одне життя, за наступним поворотом на нього чекала перемога.
Хлопчик бадьоро крокував стежкою, яка вилася над прірвою, і наспівував веселу пісеньку. Аж раптом звідкілясь знизу до нього долинув крик про допомогу.
Дмитрик обережно нахилився над краєм і побачив, що внизу, на вузесенькому карнизі, чіпляючись пальцями за розколини, стоїть і волає про рятунок його єдиний друг Сашко, з яким вони нещодавно посварилися назавжди.
– Як ти там опинився? – гукнув до нього Дмитрик.
– Не знаю, – заплакав Сашко. – Каміння в мене під ногами осипається, і я ось-ось зірвуся в прірву!
– Не панікуй, я зараз витягну тебе! – підбадьорив друга Дмитрик, одразу забувши про сварку.
Він зняв з плеча мотузку, міцно прив’язав її до кривої сосни, яка росла над прірвою, й кинув другий кінець мотузки вниз. Але мотузка виявилася закороткою. Хоч як Сашко старався, він не міг дотягнутися до неї.
– Не хвилюйся, – крикнув йому Дмитрик, – зараз я спущуся по тебе.
Він вже взявся за мотузку, щоби спускатися до Сашка, аж тут з’явився святий Миколай.
– Що ти робиш? Зупинися! – сказав він. – Чи ти забув, що в тебе залишилося лише одне життя? Якщо ти зірвешся, то загинеш по-справжньому!
– Але ж там мій друг! – заперечив Дмитрик. – Я мушу його врятувати!
І він став спускатися.
– Лізь по мені, – скомандував Дмитрик Сашкові. Він висів, на витягнутих руках тримаючись за мотузку. Навіть так ноги його не діставали до карнизу.
Сашко вхопився за Дмитрикові ноги й подерся вгору, як по канату. За мить він був уже нагорі.
– Зі мною все гаразд. Піднімайся! – гукнув він Дмитрикові.
Але в хлопчика вже не було сил триматися за мотузку. Кілька секунд Дмитрик ще звивався, намагаючись підтягнутися вгору, потім руки його розтиснулися, і він полетів у прірву.
Він чекав на удар об землю, але раптом залопотіли крила, якась сила підхопила хлопчика й понесла вверх. Ноги його м’яко торкнулися поверхні. Дмитрик розплющив очі та побачив, що стоїть на самій вершині гори, біля сходів до сліпучо-білого осяйного палацу, який ніби плив на тлі блакитного неба.
– Ти переміг! – почув Дмитрик. Він озирнувся й побачив, що поруч з ним стоїть усміхнений святий Миколай.
– Дідусю, як же так, – здивовано спитав у нього хлопчик, – я падав униз, а опинився на вершечку гори?
– Тут, в замку Доброго Серця, діють зовсім інші закони тяжіння: тільки той, хто готовий віддати своє життя за друга, отримує життя.
– А хто живе в цьому чудовому замку?
– В ньому живе Бог!
Дмитрик у захваті дивився на замок Доброго Серця. Нічого прекраснішого він не бачив у житті. Серце хлопчика стрибало від радості. Це було таке щастя, що Дмитрикові захотілося обійняти увесь світ. Він розкинув руки й обернувся до святого Миколая, але доброго дідуся вже не було поруч. Замість нього Дмитрик побачив свою кімнату. А коли знову обернувся до замку, тільки голубий екран комп’ютера світився перед очима хлопчика. Проте радість залишилася у Дмитриковому серці. Він усміхнувся й прошепотів: “Дякую тобі, святий Миколаю!”
Біля хлопчика невидимо стояв радісний і сяючий ангел-охоронець і, так само усміхаючись, шепотів: “Дякую тобі, святий Миколаю!”
Автор: Галина Манів
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Лист святому Миколаю: зразок написання та безкоштовні шаблони для завантаження
