***
Уже й ліс скінчився, а доріжка все вище й вище піднімається. Аж ось нагорі видніється рожева хатинка, стіни якої прикрашені мальвами, а золотистий дах обвитий вінком, “Знайомий будиночок, – наблизившись, лисичка намагалася пригадати, де його бачила. – Та це ж із мого малюнка! Оце так!”
Леся постукала лапкою у двері й чує, як хтось запрошує увійти. Та, зробивши крок, аж замружилася – так яскраво в хатинці. Коли придивилася, то побачила, що на лавці спочиває веселе Сонечко. Руденька, сідай на ослінчик, – запрошує небесне світило. – Тільки відсунься якнайдалі, дівчинко, бо поруч зі мною дуже спекотно.
Звідки Ви дізналися, що я не лисичка? – дивується гостя. – Невже так помітно?
– Я все знаю, красуне, а цю хатинку особливо люблю – така гарна та затишна! Хочу тобі віддячити за неї. Якщо послухаєшся моєї поради – знову на дівчинку обернешся!
Сонечко таємничо продовжило розповідь:
– Поглянь, від нашої хатинки стежка збігає вниз, аж до того симпатичного будиночка. Там господарює моя приятелька, бабуся Червоної Шапочки, а внучка їй допомагає. От тільки вовк до них унадився. Пригадуєш, хитрун запропонував погратися в лісові перегони? Сіроманець тебе відволікав, щоб часом не завадила дістатися до бідолашних. Поспішай же, Лесю, допоможи бабусі й онучці в біді.
Мчить лисичка, б’ється серденько… Добігла руденька, дивиться: двері відчинені. Приглядається – сіроманець заплутався у прозорій сітці, що спеціально була натягнута навколо помешкання.
– Оце так! – усміхнулася Леся . – Це ж я такий кінець казці про Червону Шапочку вигадала! Ще й плюшевому ведмедику розповідала.
Аж ось на ґанок вийшли бабуся й онучка та радісно до лисички-помічниці гукають:
– Дякуємо за диво-сітку. Спіймався сіроманець!
– Як же впізнали мене? – поцікавилася руденька, нерозуміюче кліпаючи очима.
– Дуже легко, адже давно тебе знаємо, – всміхнулася Червона Шапочка. – Ми ж постійні гості у твоїх казках!
– Лисичко, відпусти! – раптом почулося прохання сіроманця. – Повір, більше ніколи сюди не завітаю!
– Ой, ні, – злякалися бабуся з онучкою, – не варто вірити вовчим обіцянкам.
Цієї миті між хмаринками з’явилися сонячні промінчики, торкнулися сірого й ураз хижак перетворився на яскравого метелика. Красень випурхнув із сітки й полетів геть.
Бабуся й Червона Шапочка зраділи такому чудовому закінченню казки. Запросили лисичку на вечерю та відпочинок у чарівному ліжечку, в якому сняться найяскравіші та найщасливіші сни.
Подякувала руденька за дивовижне частування та щойно прилягла в шовкові простирадла, відчула, що її почала заколисувати ніжна пісенька, яку тихо співав вітерець.
– Лисичко, прокидайся! – раптом почувся голос татка.
– Час до дитсадка!
Дівчинка відразу підхопилася й зазирнула в люстерко:
Татко звично жартує, називаючи мене лисичкою.
А насправді – дівчинка з доброї казки! – прошепотів плюшевий ведмедик.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Казки Михайла Стельмаха – велика підбірка для дітей
