Мумі-троль стояв на місточку, дивлячись услід Нюхмумрикові. Постать друга щораз маліла, аж врешті розчинилася поміж беріз та яблунь, але за якийсь час здалеку долинули звуки гармонії: Нюхмумрик грав свою улюблену пісеньку “В усіх звірят кокарди на хвостах”. “Тепер він щасливий!” – подумав Мумі-троль. Мелодія звучала чимраз слабше і згасла в далечі. Мумі-троль почвалав росяним садом назад, додому. На сходах ґанку він застав Чупслю і Тряслю, котрі ніжилися на сонечку.
– Привітсля! – привіталася Чупсля.
– Привіт! – відгукнувся Мумі-троль. Він уже навчився розуміти їхню мову (хоча розмовляти йому ще було важко).
– Ти плакавсля? – схвилювалася Трясля.
– Пусте, – відмахнувся Мумі-троль. – Нюхмумрик подався у мандри.
– Як шкодасля, – поспівчувала Чупсля. – Можесля, повеселієшсля, як поцілуєшсля Тряслю в носика?
Мумі-троль, не бажаючи нікого образити, цмокнув Тряслю у носа, однак веселіше йому не стало.
Чупсля і Трясля, притулившись головами, про щось довго шепотілися, а потім Трясля урочисто проголосила:
– Ми вирішилисля показати тобі те, що всерединісля!
– Валізки? – недовірливо перепитав Мумі-троль.
Чупсля і Трясля втішено закивали головами.
– Ходімосля, ходімосля, – покликали вони, тягнучи Мумі-троля за собою під живопліт.
Мумі-троль слухняно поповз услід.
Чупсля і Трясля привели його до своєї потаємної, схованої від стороннього ока у найгустіших хащах криївки, встеленої пухом й оздобленої розвішаними на гілках черепашками та дрібними білими камінцями. Під зеленим склепінням було зовсім темно. Ніхто би й не здогадався, проходячи повз живопліт, що тут є схованка. На простеленій рогожці стояла валізка.
– О, це ж рогожка Хропсі! – вигукнув Мумі-троль. – Вона вчора шукала її.
– Угу! – мугикнула Чупсля. – Вона не зналасля, що ми її знайшлисля.
– Гм, – хмикнув Мумі-троль. – Ви, здається, хотіли показати мені те, що у валізці…
Чупсля і Трясля задоволено кивнули. Ставши по обидва боки валізки, вони з поважним виглядом заходилися лічити: “Разсля! Двасля! ТРИСЛЯ!” – і, клацнувши замками, відчинили покришку валізи.
– Ох, трам-тарарам! – вихопилося у Мумі-троля.
Усе навколо сповнилося м’яким червонуватим сяєвом. Перед ним лежав рубін завбільшки з голову пантери, палахкотливий, немов призахідне сонце, живий, наче вогонь чи переливи морської хвилі.
– То як тобісля? – поцікавилася Чупсля.
– Ого! – ледь чутно мовив Мумі-троль.
– Більше не плакатимешсля? – запитала Трясля.
Мумі-троль похитав головою. Чупсля і Трясля зітхнули з полегкістю і повсідалися навколо валізки з коштовним каменем. Вони благоговійно мовчали, милуючись рубіном.
Рубін був мінливим, наче море. Він то просто мерехтів, то переливався рожевими барвами, немов промінчик сонця на засніженій гірській вершині, то враз його серце оживало багряними спалахами, і він ставав схожим на чорний тюльпан з іскорками замість тичинок.
– О, якби Нюхмумрик міг побачити це чудо! – тужно зронив Мумі-троль.
Він стояв так довго-довго, час уповільнив свій біг, а думки бубнявіли, розростаючись до безміру.
– Гарно, – мовив урешті Мумі-троль. – Можна мені ще коли-небудь прийти й поглянути на нього?
Чупсля і Трясля, однак, промовчали.
Мумі-троль вибрався з-під живоплоту, при блідому світлі дня йому запаморочилося в голові, тож довелося посидіти трішки в траві, щоб знову прийти до тями.
“Трам-тарарам! – подумав собі Мумі-троль. – Я готовий поклястися власним хвостом, що це той самий Королівський Рубін, за яким шукає на Місяці Чарівник. А оці малята, виявляється, ховали його у своїй валізці!”
Мумі-троль поринув у глибоку задуму. Він навіть не помітив Хропсі, яка простувала садом. Вона підійшла і сіла поруч. Час минав, Хропся не втерпіла й обережно торкнула Мумі-троля за хвіст.
– О, це ти! – ледь не підстрибнув з несподіванки Мумі-троль.
Хропся усміхнулася.
– Ти вже бачив мою нову зачіску? – вона, хизуючись, покрутила на всі боки головою.
– Ага, справді, – неуважно бовкнув Мумі-троль.
– Ти думками витаєш деінде, – зауважила Хропся. – Чи можна поцікавитися де саме?
– Моя ранішня зіронько, – ніжно мовив Мумі-троль. – Цього я не можу тобі сказати, а на серці в мене важко, бо Нюхмумрик покинув нас.
– Не може бути! – вражено скрикнула Хропся.
– Може… Він попрощався лише зі мною. Не захотів нікого більше будити…
Хропся з Мумі-тролем усе ще сиділи в траві, коли на ґанку з’явилися Чмих із Хропусем. Сонце, підбиваючись вище, зігрівало їх.
– Привіт! – гукнула Хропся. – Знаєте, що Нюхмумрик подався у мандри на південь?
– Без мене!? – обуренню Чмиха не було меж.
– Інколи хочеться побути на самоті, – зауважив Мумі-троль. – Ти ще надто малий, щоб це збагнути.
– А де решта?
– Гемуль пішов по гриби, – повідомив Хропусь. – А Ондатр заніс до хати гамака, каже, що ночами надворі вже холодно. До речі, твоя Мама у жахливому гуморі…
– Сердита чи сумна? – поцікавився Мумі-троль.
– Скоріш за все, сумна…
– Побіжу до неї, – ураз підхопився з трави Мумі-троль. – Ще лиш цього бракувало…
Мумі-мама сиділа у вітальні, ледь не плачучи.
– Що трапилося? – ще з порога загукав Мумі-троль.
– Ох, синочку, сталося непоправне! Моя торбинка зникла! Я не можу без неї обійтися! Все обшукала, а її ніде нема.
– Жах! – погодився з нею Мумі-троль. – Влаштуємо пошуки!
У будиночку розгорнулася велика пошукова акція, лише Ондатр відмовився брати в ній участь.
– Серед усіх зайвих речей торбинкам слід відвести головне місце! – заявив він. – Спробуйте замислитися на мить: час минає, дні змінюються днями незалежно від того, має пані Мумі торбинку чи ні…
– Ви не маєте рації, різниця нечувана! – палко заперечив Мумі-тато. – Я не уявляю собі Мами Мумі-троля без торбинки.
Вона ніколи з нею не розлучалася!
– У ній були якісь цінні речі? – запитав Хропусь.
– Ні, лише найнеобхідніше, – відповіла Мумі-мама. – Чисті шкарпетки, карамельки, сталевий дріт, ліки від болю шлунку та всяке інше…
– Яка нам належиться винагорода, якщо ми знайдемо торбинку? – діловито поцікавився Хропусь.
– Що лишень забажаєте! – не торгувалася Мама. – Влаштую вам величезну гостину, на обід подаватиму лише солодощі, нікого не примушуватиму вмиватися чи рано лягати до сну!
Після таких обіцянок пошуки поновилися з подвоєними силами. Перевернули догори дном увесь будинок. Зазирали під килими та ліжка, до печі та до льоху, на горище та на дах. Обнишпорили кожен кущик у саду та берег річки, не оминули й дровітні. Ніде ані сліду торбинки!
– Сподіваюся, ви не залазили з нею на дерево і не купалися? – допитувався Чмих.
– Та ні! Яка ж я нещасна! – розпачала Мама.
– Пошлемо повідомлення телеграфом! – запропонував Хропусь.
Так і зробили. Телеграма повідомляла дві надзвичайно важливі новини:
“НЮХМУМРИК ПОКИНУВ ДОЛИНУ МУМІ-ТРОЛІВ!
Загадковий від’їзд на світанку!”
А далі ще більшими літерами:
“ЗНИКЛА ТОРБИНКА МУМІ-МАМИ!
Жодних слідів, пошуки тривають. У винагороду за знайдену торбинку – розкішний бенкет!”
Як тільки новини облетіли околицю, завирувало у лісах, у горах і над морем. Геть усі, до щонайменшої мишки, вийшли на пошуки торбинки, вдома зосталися хіба старі та немічні. Вся Долина сповнилася галасом та метушнею.
– Ой-ой-ой! – скрушно хитала головою Мама. – Скільки клопоту я всім завдала!
Та насправді вона була дуже рада.
– За чимсля це всі шукаютьсля? – запитала Трясля.
– За моєю торбинкою, звісно! – повідомила Мумі-мама.
– Чорноюсля? – допитувалася Чупсля. – З чотирмасля кишенькамисля і люстеркомсля?
– Що-що? – від надмірного хвилювання Мама ніяк не могла зосередитися.
– Торбинкасля – чорнасля з чотирма кишенькамисля?
– Так-так! – потвердила Мама. – Пошукайте її, любі дітоньки, а за мене не турбуйтеся!
– Що скажешсля? – запитала Трясля, коли подружки вийшли в сад.
– Не можусля бачити її горясля! – відповіла Чупсля.
– Доведетьсясля її повернутисля! – сумно зітхнула Трясля. – А так затишно спалосясля у кишенькахсля.
З тими словами Чупсля і Трясля подалися до своєї криївки, про існування якої ще ніхто не здогадався, і добули з-під трояндових кущів торбинку Мами Мумі-троля.
Була рівно дванадцята, коли Чупсля і Трясля волокли удвох садом Мамину торбинку, їх запримітив яструб і негайно розніс новину Долиною Мумі-тролів:
“ТОРБИНКУ МУМІ-МАМИ ЗНАЙДЕНО!
Її знайшли Чупсля і Трясля!
Зворушлива сцена у будиночку Мумі-тролів!”
– Невже це правда? – невимовно зраділа Мама Мумі-троля. – Яке щастя! Де ви її розшукали?
– У кущахсля, – почала Чупсля. – Так добре булосля спатисля…
Але в цю мить у дверях почалася штовханина, численні мешканці Долини квапилися привітати Маму зі знахідкою, тож Мумі-мама так ніколи й не довідалася, що її торбинка слугувала спальнею для Чупслі і Тряслі (але воно й на краще…).
Зрештою, ніхто зараз не міг думати ні про що інше, як про велику гостину з нагоди повернення торбинки власниці. Банкет планували розпочати ще до сходу місяця. Уявляєте, яких зусиль треба було докласти, щоб підготувати велике свято, а ще подбати, аби всім було весело і затишно у товаристві один одного.
Час від часу навідувався Ондатр і цікавився, як просуваються приготування.
– Слід наставити багато столів, – радив він. – Великих і малих. По всіх закутках… Нікому не захочеться сидіти сидьма на такій великій забаві. Боюся, розгардіяш буде нині незрівнянно більший, ніж звичайно. Спершу гостей необхідно почастувати вишуканими смаколиками, потім страви на столі вже не матимуть великого значення, бо всі розбавляться, і гостям стане байдуже до почастунку. Та не нав’язуйте їм ігрища, пісні і таке інше, дозвольте самим розважатися.
Виклавши таким чином своє бачення дивовижної життєвої мудрості, Ондатр повернувся до улюбленого гамака почитати книжку “Про марноту всього”.
– Що мені одягнути? – нервувала Хропся. – Прикрасу з блакитних пір’їн чи перлову діадему?
– Я б порадив пера, – сказав Мумі-троль. – Скромно прикрась пір’ям за вушками, оторочи лапки. Дві чи три пір’їнки можна устромити в китичку хвоста.
– Дякую! – і Хропся побігла чепуритися.
У дверях вона зіткнулася з Хропусем, який саме ніс у садок барвисті паперові ліхтарики.
– Обережно! – рявкнув він. – Потрощиш на гамуз! Поясніть мені, будь ласка, навіщо існують на світі сестриці?
У саду Хропусь заходився розвішувати на деревах ліхтарі. Тим часом Гемуль понаставляв у безпечних місцях петарди. Яких там тільки не було! Блакитний зоряний дощик, вогняні змії, снігова завірюха з бенгальських вогнів, срібні гейзери і ракети, що вибухали в повітрі!
– Я так страшенно хвилююся! – нарікав він. – Може, випробуємо котрусь?
– Вони не справлять жодного враження при денному світлі, – переконував Тато. – Але якщо тобі вже так кортить, візьми вогняного змія і запали у льоху.
Тато перед ґанком готував у бочівках червоний солодкий пунш. Присмачив його родзинками, мигдалем, варенням з зацукрованого лотосу, додав імбиру, цукру, мускатних пуп’янків, трохи цитрини і кілька літрів горобинової наливки. Час до часу, куштуючи напій, задоволено прицмокував – було дуже смачно!
– Одне шкода, – мовив Чмих. – Гостина буде без музики, бо ж Нюхмумрика немає…
– Ми приєднаємо підсилювач до нашої старої музичної скриньки, – не розгубився Тато. – Усе владнається! Другого келиха вип’ємо за Нюхмумрика.
– А першого – за кого? – запитав Чмих з надією в голосі.
– За Чупслю і Тряслю, ясна річ!
Приготування до банкету набирали чимраз більшого розмаху. Усі мешканці Долини, навколишніх лісів, гір і навіть морського узбережжя стікалися до Долини Мумі-тролів, несучи страви і питво, грона стиглих фруктів, величезні таці з канапками, та розставляли все це на столах у саду. На маленьких столиках попід кущами поклали горішки, букетики свіжої зелені, лісові ягоди, нанизані на стебельця трави, солодкі корінці та пшеничні колоски. Мама Мумі-троля замісила тісто на оладки у ванні, бо каструль не вистачало.
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 1
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 2
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 3
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 4
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 5
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 6
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 7
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 8
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 9
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 10
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 11
Т. Янсон. «Капелюх чарівника». Частина 12
Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)
Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!