З Нюхмумриком подорож стала набагато веселішою. Він виводив на губній гармонії пісеньки, яких вони ніколи раніше не чули, навчив їх грати у покер і рибалити вудкою. Розповідав неймовірні, шалені історії. Навіть річка звеселіла, поплинула собі прудкіше, час від часу кружляючи в круговертях. Русло її звузилося, а Самотні Гори підступили ближче. Вершини тонули у хмарах, що й далі важкою ковдрою нависали над землею. Та жодної обсерваторії на видноколі.
– Розкажи щось, – попросив Чмих. – Але ні слова про комети. Про щось гарне…
Нюхмумрик сидів при стерні.
– Хочете почути про гору, яка вивергає вогонь?
Мумі-троль і Нюхмумрик поважно кивнули на знак згоди.
Нюхмумрик натоптав свою люльку, припалив і почав розповідь:
– Ось як воно було. Якось потрапив я в одну місцевість, де замість ґрунту усе навколо вкривала суцільна лава. Під лавою день і ніч щось ворушилося. То земля спала під нею і вовтузилася уві сні. Брили лави лежали довкола, накидані впереміш, у повітря здіймалися гарячі випари, від чого все навколо набирало якихось незвичайних і нереальних обрисів. Прибув я туди десь під вечір, був дуже втомлений, тож мені забаглося чаю. Приготувати його було неважко – достатньо наповнити каструлю окропом з будь-якого гарячого джерела.
– І ти не обпік лапи? – запитав Мумі-троль.
– У мене були ходулі. На ходулях можна переступати через будь-які брили та розколини. Щоправда, треба пильнувати, аби не застрягнути у тріщині. Отож я напився чаю у найпрохолоднішому місці, яке зміг віднайти. Усе там бухтіло та парувало, і – жодної живої істоти чи зеленої травинки навкруги. Раптом земля під лавою прокинулася з дрімоти. Переді мною з глухим гуркотом розчахнувся кратер, з якого бухнуло червоне полум’я і хмаровище попелу.
– Вогненна гора! – скрикнув Чмих. – А що було далі?!
– Я стояв і дивився, – вів далі Нюхмумрик. – Неповторне видовище! Я бачив незлічених вогняних духів, які роєм виприскували з надр землі і літали довкола, немов іскри. За деякий час кіптява і спека стали нестерпними, і я подався геть. Унизу, під горою, протікав потічок, я ліг на живіт, щоб напитися. Вода була, звісно, теплою, але не окропом. Саме тієї миті до підніжжя гори занесло одного з отих крихітних вогняних духів, він упав у воду і вже майже зовсім погас, лише голова жевріла, а решта – шипіло і шкварчало. Він з останніх сил благав мене про допомогу.
– Ти його порятував? – знову урвав розповідь Чмих.
– Аякже, я ж нічого не мав супроти нього, – сказав Нюхмумрик. – Щоправда, попікся. Отож, дух, опинившись на сухому, знову запалахкотів. Ясна річ, він зрадів і, перш ніж відлетіти, зробив мені подарунок.
– Що? – не стримався Чмих.
– Пляшку сонячної оливи надр. Вогняні духи натираються нею перед тим, як податися до ядра землі.
– То тобі не страшне жодне полум’я, коли ти натрешся оливою? – у Чмиха мало очі не повилазили від захвату.
– Звичайно.
– І ти щойно тепер про це кажеш? – вигукнув Мумі-троль. – Ми порятовані! Як прилетить комета, досить лише…
– Але в мене майже нічого не лишилося, – засмучено зізнався Нюхмумрик. – Розумієте, я рятував речі з пожежі, коли горів дім. Я ж не знав… На дні пляшки зосталася хіба краплина…
– На маленьке звірятко, таке, скажімо, як я, вистачить? – поцікавився Чмих.
Нюхмумрик глипнув на нього.
– Можливо… Але на хвіст забракне… Згорить, доведеться з цим змиритися.
– Ага, – буркнув Чмих. – Хай тоді усе йде з димом… Може, хоч на маленьке кошеня вистачить?
Але Нюхмумрик його вже не слухав.
Він випростався і тривожно принюхався.
– Річка, – озвався за хвилю. – Щось помічаєте?
– Вона зазвучала по-іншому, – потвердив Мумі-троль.
І справді, річка шуміла і клекотіла, довкіл вирували круговерті, зовсім не такі маленькі, як перше.
– Згорніть вітрило! – скомандував Нюхмумрик.
Течія стала дуже швидкою. Пліт рвонув уперед, немов істота, яка довго подорожувала світами і раптом відчула близькість домівки. Береги поступово сходилися докупи, гірські кряжі по обидва боки пнулися вгору, усе вищі й крутіші.
– По-моєму, мені хочеться опинитися на суходолі, – пробурмотів Чмих.
– Ми не можемо зараз пристати до берега, – сказав Нюхмумрик. – Доведеться покластися на волю ріки, доки вона вгамується.
Але ріка й не думала вгамовуватися. Береги ще тісніше зійшлися докупи, втиснувши бурхливі хвилі у вузьке русло. Вони опинилися посеред Самотніх Гір. Пліт, кружляючи, несло глибокою ущелиною, а смужка неба угорі ставала все меншою. Десь у горах грізно гуркотіло.
Мумі-троль крадькома зиркнув на Нюхмумрика, чи не страшно тому. Мумрик тримав у роті свою незмінну люльку, але вона давно погасла. Чорні, зрошені водою прямовисні скелі пролітали повз них, гуркіт набирав сили, пліт хитнувся і раптом злетів у повітря…
– Тримайтеся щосили! Ми летимо вниз! – закричав Нюхмумрик.
Мить – і лише клекіт білого шумовиння та рокотання ріки.
Ніхто не почув розпачливого крику Нюхмумрика.
Маленький пліт затріщав, а коли водоспад залишився позаду, знову випростався. Далі вони випливли у пітьму.
– Чому так темно? – заскімлив Чмих.
Ніхто йому не відповів.
Навколо стало зовсім чорно, лише біло-зелено мерехтіли на гребенях хвиль баранці. Скелясті стіни стулилися над ними склепінням, безпорадний пліт далі несло, обертаючи у круговертях. Інколи він налітав на стіни і кружляв колом. Гуркіт водоспаду потроху слабнув, і врешті лише темрява та повна тиша огорнули мандрівників.
– Ви ще тут? – тремтячи усім тілом, пискнув Чмих.
– Я, гадаю, ще тут, – почувся голос Мумі-троля. – Ото буде що розповісти Мамі!
Раптом спалахнула вузенька смужка світла – Нюхмумрик знайшов ліхтарика. Промінь лякливо затріпотів на чорній воді та вогких кам’яних стінах.
– Здається, русло стає вужчим, – тоненьким голоском озвався Мумі-троль. – А ти що скажеш? Вужчає?
– Може, хіба трішки, – визнав Нюхмумрик, намагаючись зберігати спокій. Однак йому це не вдалося. Щось знову хряснуло, і на пліт упала верхівка щогли.
– Щоглу треба скинути за борт! Допоможіть мені! – гукнув Нюхмумрик. – Покваптеся!
Щогла шубовснула у воду і зникла. Друзі завмерли, тісно притулившись один до одного. Зненацька Чмих відчув, як щось торкнулося його вух.
– Мої вуха! – зойкнув він. – Мої вуха черкають стелю!
Він упав на живіт і затулив носа лапами. У ту мить пліт шарпнувся й зупинився.
– Не рухайтеся! – порадив Нюхмумрик.
Слабке сіре світло наповнило тунель під скелястим склепінням, принаймні вони змогли бачити свої маленькі налякані мордочки. Нюхмумрик присвітив ліхтариком у воду.
– Це щогла, – мовив він. – Вона лягла упоперек, ми зачепилися за неї. А тепер погляньте, від чого це нас порятувало!
Мумі-троль і Чмих схилилися до плеса. Чорна лискуча вода стрімко котилася повз них, жахно булькаючи і зникаючи у бездонному проваллі!
– Мені вже досить і вас, і вашої подорожі, і ваших комет – усього досить! – заголосив маленький Чмих і розридався. – Хіба я не казав, що ризик – ваша власна справа?! Хіба я не казав, що хочу на суходіл?! Такі крихітні звірята, як я….
– Послухай! – урвав його голосіння Нюхмумрик. – Я знаю, що всі пригодницькі історії мають щасливий кінець. Глянь угору!
Чмих обтер лапками носа і підвів голову. Він побачив над собою вертикальну тріщину в скелі, а далеко вгорі смужку сірого неба.
– То й що з того? – хлипнув він. – Я ж не муха! А навіть якби був мухою, це теж нічого не змінило би. Мені паморочиться в голові ще з того часу, як я у дитинстві захворів на запалення вушок.
Чмих знову заплакав.
Тоді Нюхмумрик витягнув свою губну гармонію і заграв. Пісня була про пригоди, розвагами в яких і не пахло, а у приспіві йшлося про неодмінний несподіваний порятунок. Потроху Чмих заспокоївся, повтирав свої вуса від сліз.
Пісня тим часом злетіла вгору, до смужки неба у скелях, розбудила відлуння, ще одне і ще, аж врешті розбудила Гемуля, який, сидячи, куняв біля свого сачка для метеликів.
– Що це таке? – зачудувався Гемуль і роззирнувся навколо.
Глянув на небо, зазирнув у сачок, відкрутив покришку баночки з жуками і теж зазирнув досередини.
– Галас, – мовив він сам до себе. – Щось, без сумніву, спричиняє галас. (Музичного слуху він був цілком позбавлений).
Зрештою Гемуль взяв своє збільшувальне скло і заходився шукати у траві. Він нишпорив, прислухався і принюхувався, аж доки натрапив на глибоку тріщину у землі. Звідти долинав отой жахливий галас.
– Напевно, якісь дуже незвичайні комахи, – буркнув собі під ніс Гемуль. – Безсумнівно, рідкісні, а може, навіть ще невідомі науці!
Думка страшенно схвилювала Гемуля, він встромив у щілину свого великого носа, щоб ліпше бачити.
– Дивіться! Гемуль! – вигукнув Мумі-троль.
– Врятуй нас! Врятуй нас! – ридав Чмих.
– Вони геть знетямлені, – пробурмотів Гемуль, запихаючи у щілину сачок.
Сачок дуже обважнів, коли Гемуль витягав його. Він тягнув і підважував його, а витягнувши, захотів роздивитися свій улов.
– Дуже дивно, – мовив Гемуль, витрушуючи з сачка Мумі-троля, Нюхмумрика, Чмиха, намет і два наплічники.
– Страшенно дякуємо! – тішився Мумі-троль. – Ти врятував нас в останню хвилину!
– Я вас врятував? – здивувався Гемуль. – Не мав такого наміру! Мене цікавлять тільки рідкісні комахи, які зчинили там, унизу, галас. (Гемулі зазвичай тугодуми, однак дуже лагідні, якщо їх не сердити).
– Це Самотні Гори? – запитав Чмих.
– Не знаю, – відповів Гемуль. – Але тут водиться багато цікавих нічних метеликів.
– Так, це Самотні Гори, – ствердив Нюхмумрик.
Навколо них здіймалися могутні гірські хребти, тоскно пустельні і сірі. Було дуже тихо й прохолодно.
– А де ж Обсерваторія? – не вгавав Чмих.
– Не маю жодного уявлення, – Гемуль починав сердитися. – А що вам відомо про нічних метеликів? Оце я хотів би знати.
– Нас цікавлять лише комети, – сказав Чмих.
– Вони рідкісні? – у голосі Гемуля почулося зацікавлення.
– Можна й так сказати, – потвердив Нюхмумрик. – З’являються приблизно раз на століття.
– Нечувано! – зрадів Гемуль. – Таку варто спіймати.
Які ті комети на вигляд?
– Червоні, з довгими хвостами, – пояснив Мумі-троль.
Гемуль дістав нотатник і записав ознаки комети.
– Напевно, належить до роду Filiscrypus Chmychogalonica, – пробубонів собі під ніс Гемуль. – Ще одне запитання, мої вчені друзі, – чим харчується ця дивовижна комаха?
– Гемулями, – чмихнув Чмих.
Гемуль почервонів мов буряк.
– Наука – не жарти. Бувайте здорові! Дозвольте відкланятися!
Він зібрав усі свої баночки, підхопив сачок і подався геть, у Самотні Гори.
– Гемуль, вочевидь, вирішив, що комета – це якийсь жук або щось на те схоже! – повеселів Чмих. – Ото дурний! Чудасія та й годі! А тепер я хочу кави!
– Кавник залишився на плоті, – нагадав Нюхмумрик.
Мумі-троль, який теж полюбляв каву, кинувся до тріщини й зазирнув униз.
– Пліт зник! – закричав він. – Кавник запався крізь землю! Як ми собі порадимо без кави?!
– Їстимемо оладки, – втішив його Нюхмумрик.
Друзі розпалили ватру і посмажили оладки. Хапали їх просто з пательні – бо це єдиний правильний спосіб споживати оладки. Попоївши, вони обрали собі найвищий гірський кряж і поволі почали спинатися на вершину. Якщо вже будувати Обсерваторію, то, напевно, ближче до зірок.
Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 1
Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 2
Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 3
Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 4
Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 5
Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 6
Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 7
Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 8
Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 9
Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 10
Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 11
Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)
Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!