Хлопчик-Зірка вийшов за міську браму й дійшов до лісу, про який говорив йому Чаклун. Спочатку ліс видався йому дуже красивим, здавалося, що там багато співаючих пташок і квітів із солодким запахом, і він радісно пішов туди. Але ця краса не принесла йому радості, бо де б хлопчик не ступав, гострі колючки та шипи з являлися з-під землі и оточували його, зла кропива жалила його, чортополох пронизував його своїми гострими шинами, мов кинджалами, — йому було дуже боляче. Проте ніде він не міг знайти монету з білого золота, про яку говорив Чаклун, хоча тукав її з ранку до полудня, і з полудня до заходу сонця.
Коли сонце почало заходити, Хлопчик-Зірка зібрався йти додому, гірко ридаючи, бо знав, що на нього чекає. Але коли дійшов уже до околиці лісу, то почув із гущавини крик, начебто комусь було боляче. Забувши про власне горе, він побіг назад і побачив маленького Зайця, що потрапив до мисливської пастки.
Хлопчикові-Зірці стало шкода Зайця, і він звільнив його, сказавши:
— Я сам раб, але тебе я можу випустити на волю.
Засць відповів йому:
— Ти мене звільнив.
А що я дам тобі навзаєм?
Хлопчик-Зірка сказав:
— Я шукаю монету з білого золота, але ніде не можу її знайти, якщо я не принесу її моєму хазяїнові, він поб’є мене.
Ходімо зі мною, — сказав Засць, — я приведу тебе до неї, бо знаю, де її заховали й для чого.
Отож Хлоичик-Зірка пішов за Зайцем. І — яка радість! У дуплі великого дуба лежала монета з білого золота, яку він шукав. Хлопчик зрадів, поклав монету у свій гаманець і сказав Зайцеві:
— За послугу, яку я тобі зробив, ти відплатив мені сторицею, а за добро заплатив добром.
— Зовсім ні, — відповів Заєць, — я поставився до тебе гак, як ти поставився до мене.
І він швидко втік, а Хлопчик-Зірка пішов до міста.
Біля міської брами сидів прокажений. Його обличчя покривав каптур із сірого полотна, і лише через прорізи світилися очі, як червоні вуглинки. Коли він побачив, що йде Хлопчик-Зірка, ударив по дерев яніи мисці и закалатав у дзвоник, гукаючи його:
— Дай мені монету, бо я помру з голоду.
— На жаль, — вигукнув Хлопчик-Зірка, — у мене є тільки одна монета в гаманці, і якщо я не принесу її моєму хазяїнові, він поб’є мене, бо я його раб.
Але прокажений благав і вмовляв його, доки Хлопчик-Зірка не зглянувся над ним і не дав йому монету з білого золота.
Коли він прийшов до будинку Чаклуна, той відчинив йому, запросив зайти й сказав:
— У тебе є монета з білого золота?
І Хлопчик-Зірка відповів:
— У мене її немає.
Тоді Чаклун побив його й поставив перед ним порожню тарілку
й наказав: .
-їж!
Поставив порожню чашку:
— Пий.
І знову кинув його до темниці.
Наступного дня Чаклун прийшов до нього й сказав:
— Якщо ти сьогодні не принесеш мені монету з жовтого золота, я залишу тебе своїм рабом і відшмагаю триста разів.
Хлопчик-Зірка знову пішов до лісу й цілий день шукав монету з жовтого золота, але ніде не міг ЇЇ знайти. На заході сонця сів і
У той час, як він плакав, до нього приишов маленький Заєць, якого хлопчик урятував із пастки.
Заєць сказав йому:
— Чого ти плачеш? ІЦо шукаєш у лісі?
Хлопчик-Зірка відповів:
— Я шукаю сховану тут монету з жовтого золота, якщо я п не знайду, мій хазяїн поб’є мене й залишить своїм рабом.
— Іди за мною, — гукнув Заєць і побіг через ліс, аж доки вони не дістались озера.
На дні того озера лежала монета з жовтого золота.
— Як мені тобі віддячити? — сказав Хлопчик-Зірка. — Це вже вдруге ти допоміг мені.
— Не потрібно, адже це ти перший мене пожалів, — сказав Заєць і швидко втік.
А Хлопчик-Зірка взяв монету з жовтого золота, поклав у свій гаманець і поспішив до міста. Але прокажений побачив, що він іде й вибіг йому назустріч, став на коліна й вигукнув:
— Дай мені монету, бо я помру з голоду. Хлопчик-Зірка сказав йому:
— У мене в гаманці лише одна монета з жовтого золота, якщо я не принесу її своєму хазяїнові, він поб’є мене й залишить своїм рабом.
Але прокажений продовжував благати його, тому Хлопчик-Зірка зглянувся над ним і віддав монету з жовтого золота.
Коли він прийшов до будинку Чаклуна, той знову відчинив йому й запитав:
— Чи є в тебе монета з жовтого золота? Хлопчик-Зірка відповів йому:
— У мене її немає.
Тоді Чаклун знову побив його, кинув до темниці й сказав:
— Якщо завтра ти принесеш мені монету з червоного золота, я відпущу тебе, а якщо ні — то вб’ю.
Уранці Хлопчик-Зірка пішов до лісу й увесь день шукав монету з червоного золота, але ніде не міг її знайти. Увечері він сів і заплакав, і в той час до нього прийшов маленький Заєць.
Заєць сказав йому:
— Монета з червоного золота, яку ти тукаєш, знаходиться в печері за деревом. Тому не плач більше, а радій.
— Як мені тобі віддячити? — вигукнув Хлопчик-Зірка. — Уже втретє ти мені допомагаєш,
— Ні, це ти перший мене пожалів, — сказав Заєць і швидко втік.
Хлопчик-Зірка зайшов до печери і в її найдальшому кутку знайшов монету з червоного золота. Він поклав її в гаманець і поспішив до міста. Прокажений, побачивши його, став посеред дороги і гукнув до нього:
— Дай мені червону монету, бо я помру!
Хлопчик-Зірка зглянувся над ним знову й дав йому монету з
червоного золота, сказавши:
— Тобі вона потрібна більше, аніж мені.
Але на серці в нього було тяжко, бо він знав, яка лиха доля чекала на нього.
Однак коли він проходив через міську браму, варта шанобливо вклонилася йому, кажучи:
— Який красивий наш володар!
Натовп мешканців ішов за ним і гукав:
— Без сумніву, у світі немає вродливішого за нього!
Хлопчик-Зірка подумав: “Вони глузують з мене та з мого горя*.
Зібралося багато людей. Нарешті він опинився на величезній
площі, де був палац Короля,
Ворота палацу відкрилися, і священнослужителі, і високопоса-довці міста побігли йому назустріч. Вони схиляли перед ним голови й казали:
— Ти наш повелитель, якого ми чекали, і син нашого Короля.
Хлопчик-Зірка відповів їм:
— Я — не син Короля, а дитина бідної жебрачки. І як ви можете казати, що я красивий, адже я знаю, що на мене страшно глянути?
Тоді той, чий обладунок був прикрашений золотими квітами й на чийому шоломі був крилатий лев, виставив уперед щит і гукнув:
— Як може мій володар казати, що він некрасивий?
Хлопчик-Зірка подивився туди. Його обличчя було таким, як
і раніше. Його краса повернулася до нього, він побачив у своїх очах щось, чого там раніше не було.
Священнослужителі й високопосадовці стали на коліна й сказали йому:
— Дуже давно було таке пророцтво, що в цей день прийде той, хто буде керувати нами. Тому хай наш володар візьме цю корону та скіпетр1 і буде над нами справедливим і милосердним Королем.
Але він сказав їм:
Я не гідний цього, бо я зрікся матері, яка народила мене, і не зупинюся, допоки не знайду її і не попрошу в неї пробачення. Тому дайте мені дорогу, бо я знову мандруватиму світом і не зможу затриматися тут, хоч ви й принесли мені корону й скіпетр.
І коли він говорив, то відвернувся від них до вулиці, що вела до міської брами. Серед натовпу, який обступили солдати, хлопчик побачив жебрачку, котра й була його матір’ю, а біля неї стояв прокажений, який сидів на дорозі.
Вигук радості зірвався з його губ. Він побіг і, ставши на коліна, поцілував рани на ногах своєї матері й окропив їх сльозами. Хлопчик схилив голову і, ридаючи так, що могло розірватися серце, сказав їй:
— Мамо, я відрікся від тебе в годину моєї гордості. Прийми мене в годину моєї смиренності. Мамо, я дав тобі ненависть. Дай же мені любов. Мамо, я відштовхнув тебе. Прийми своє дитя зараз.
І він простягнув руки, схилився й обійняв босі ноги прокаженого, сказавши йому:
— Я тричі пожалів тебе, попроси мою матір заговорити до мене один раз.
Але прокажений не відповів йому ані слова.
І хлопчик знову заридав і сказав:
— Мамо, мої страждання більші, ніж я можу витримати. Прости мене, і я повернуся назад до лісу.
Жебрачка поклала руку на його голову й сказала:
— Устань.
І прокажений поклав руку на його голову і сказав:
— Устань.
Хлопчик піднявся й подивився на них — вони були Королем і Королевою.
Королева сказала йому:
— Це твій батько, якому ти допомагав.
Король сказав йому:
— Це твоя мати, чиї ноги ти обмив своїми слізьми.
Вони обняли й поцілували його, привели в палац, прибрали в чистий одяг, одягли корону на голову, а в руку дали скіпетр, і він став володарем усього міста над річкою. Він керував справедливо й милосердно, злого Чаклуна вигнав, Дроворубові та його дружині послав багато подарунків, а їхніх дітей усіляко вшановував. Він не терпів, коли хтось грубо ставився до звірів чи птахів, навчав любові,
доброті й милосердю, бідним давав хліб та одяг, і всюди тоді панували мир і достаток.
Але правив він недовго, бо надто великими були його страждання, і через три роки він помер. А той, хто прийшов після нього, правив жорстоко.
Казка «Хлопчик-зірка». Частина 1
Казка «Хлопчик-зірка». Частина 2
Казка «Хлопчик-зірка». Частина 3
Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)
Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!