***
Жили собі в сусідстві два чоловіки — бідний і багатий. Багатий мав штири корові, а бідний — їдну. І того бідного корова більше давала молока, як того всі штири разом. Багачеві діти йдуть до бідного і зазирають. Приходять додому і кажуть:
— Татку, цего бідного корова більше дає молока, як наших штири. Багач їм:
— Я в него ту корову заберу. Діти питають:
— Як же ви, татку, заберете в него ту корову?
— Ви примічайте, коли бідний вигони свою корову на водопій до річки. Тоді вигоньте й свою худобу.
Вигнали свою корову діти того бідного, вигнали худобу й багачеві. Іде та худоба догори, від річки, багач виходи з усією сім’єю, загнав свою худобу на подвір’я і бідного корову тоже загнав. Позапирав залізні ворота і поклав завори. Бідного діти поплакали й пішли додому.
Прийшли та й сказали татови й мамі:
— Багач забрав нашу корову.
Прийшла жінка під ворота багача, прийшов чоловік. А багач навіть і слухати не хоче. І не дав корову. Жінка й каже чоловікові:
— Йди до поліції. І скажи старості, що він забрав нашу корову і не хоче дати.
А той староста сам з куркулів і нічого бідному не помагає. Закликав він багача і каже:
— Дай йому корову.
Прийшли вони додому, а він дає не ту, але дає свою, найгіршу. Бідний зачав кричати, а той ударив бідного в голову і сказав:
— Не береш, то й цеї не даю.
Прийшов бідний додому та й плаче: «Що робити? Дає мені якусь ніяку. Я не хотів брати, а він мені ще голову набив». Каже жінка:
— Йди до пана. Не може бути, щоб корова наша пропала. Пішли вони до пана, сказали. Посилає пан ватагу за багачем. Приходи багач. Пан питає:
— В чім діло? Багач каже:
— Він мав якусь коровку. Пустили її його діти межи мої корови, а вона зайшла з ними на моє подвір’я. Я йому даю, а він не хоче брати.
Пан каже бідному:
— Чо ти не хтів брати?
— Бо він не мою корову дає, а свою найслабшу. Пан каже:
— Ідіть обидва додому. А після обіду прийдете і відгадаєте три загадки. Хто ті загадки відгадає, того й буде корова.
Плаче бідний. Але в него була дівчина, яка аж у сім років зачала говорити. І вона віщувала дещо. Та дівчина каже:
— Тату, пан вам дасть три загадки. Перша загадка буде така: що май жирніше в світі? А ви скажете, що свята земля найжирніша, бо всіх насищає. Друга загадка буде така: що май солодше на світі? То ви скажете, що сон. Бо як людина схоче спати, то й мед упустить з рук. А потім пан запитає, що май шпарке на світі. А ви скажете, що май шпаркіша на світі думка. Йдіть, тату, лиш не забудьте то все, що я казала.
Пішов бідний до пана. Приходить до пана й багач. Пан питає його:
— Що є на світі май жирніше? Багач каже:
— В мене, пане, є три кабани. То їден такий жирний, що само сало. Отой і є найжирніший.
А пан:
— Неправда.
І питає бідного:
— Що май жирніше на світі? А бідний:
— Свята земля, пане. Вона годує весь мир.
— Правильно. І питає багача:
— Що май солодше на світі? Багач каже:
— Майський мед. Солодшого нема на світі. Пан:
— Неправда.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Народні легенди про калину українською мовою
І питає бідного:
— Що май солодше на світі? Бідний каже:
— Сон май солодший. Як схочеш спати, то й мед упустиш з рук.
— Правда, — сказав пан. І спитав багача: — Ану відгадай ще одну загадку: що май шпарке на світі?
Багач каже:
— У мене є такий кінь, що не біжить, а летить. Пан:
— Неправда твоя.
І питає те саме бідного. А бідний каже:
— Пане, найшпаркіша на світі думка. Можна весь вік ходити, а за хвилину все те передумати.
— Правда твоя, — сказав пан. — Ідіть додому, і ти віддай бідному його корову. А ти возьми в него свою корову, і щоб через дві години був у мене.
Пішов бідний, забрав корову. І не знає він, чого пан його кличе. Зажурився він. Взяв шапку на голову та й іде до пана. Прийшов і каже:
— Пане, я прийшов.
— Сідай. Сів бідний.
— Звідки ти знав ці загадки? Хто тобі сказав? Не такі є люди, як ти, та й не знають, а ти так файно сказав.
Бідний каже:
— Пане, в мене є дівчина. Вона змалку сім років не говорила, а тепер заговорила. Це вона мені все сказала.
Бере пан з миски два яєчка, загортає їх у папір і дає бідному.
— Йди дай це свої дівчині. Щоби вона цеї ночі підсипала ці яйця під квочку і щоби виростила з них до дня два таких кугути, щоб були в борщ.
Приходить він додому, дає ті яєчка дівчині і каже, що пан наказав: підсипати цих два яєчка під квочку, і щоб на завтра були кугути до борщу.
Дівчина засміялася і каже:
— Поставте там яєчка.
Бере вона в папірець пучку проса і каже:
— Скажіть панови, що не буде чим курчат годувати. Най пан це просо посіє. Най воно виросте і пан його зіжне й змолоти. І щоби на завтра було пшоно для цих кугутів.
Дав бідний то просо панови і сказав, що з ним робити. Пан рве із старого мішка дві ниточки і каже: «На, і дай це своїй хитрій дочці. Та скажи, щоб вснувала валовини і зробила на верстаті мішки на просо».
А вона взяла віник, вламала з него три патички і сказала батькови:
— Ідіть до пана і скажіть, най зроби з цих патичків верстат, щоб я мала на чім вснувати.
Той прийшов до пана з тими патичками, а пан йому:
— Ти скажи, щоб вона сама прийшла до мене. Щоб ішла й не йшла, їхала й не їхала. І щоб була з подарунком і без подарунка.
Прийшов бідний додому та й каже все це дочці. А вона:
— Не журіться, зараз підем. Давайте козу. Привели козу.
— Пійміть мені горобця, це буде подарунок панови. Піймили горобця. Держать його хлопці в хаті.
— Дайте мені кота в мішку.
Дали їй кота в мішку, і вона пішла до пана. Як вона йде? В їдній руці держить горобця. А на плечах у мішку кота. І їдною ногою йде по землі, а їдну задерла на козу. Коза йде, а вона скаче. І йде й не йде, і їде й не їде. Пан завидів, що вона зробила так, як він думав, і сказав наймитам, щоб спустили не менше, як зо п’ять-шість собак, щоб її пірвали. Собаки біжать проти неї, а вона пустила кота з мішка, і всі собаки пішли за котом, лиш порохи встали. А вона підходи на козі до пана та й каже:
— Прошу пана на подарунок.
Він простягнув руку, а дівчина поставила йому на долоню горобця, і горобець утік. Тоді пан зоставляє її в себе і каже:
— У мене багато роботи. Ти будеш мені помагати розсудювати різні діла.
І такі випадки були в селі, що вона часто розсудювала їх сама. І був такий випадок. Було троє бідних людей. Їден мав кобилу, та не мав хомута і воза. Другий мав тілко хомут, а третій лиш візочок. А колись мололи в млинах на річці. І як річка замерзне, то вже нема як молоти. Ці бідні люди не мали чим завезти зерно до млина. Той, що має хомут, каже:
— Мой, бери мій хомут, справляй на свою кобилу, та запряжем її у його візок і повезем зерно до млина.
Кум Сидор мав добрий візок, запрягли вони в него кобилу і поїхали втрьох до млина. Кожен узяв потроху зерна. У млині була черга, засиділися вони, і захватила їх ніч. Вони спали, а та кобила народила лоша. Устав той, що мав хомут, та й каже:
— Мій хомут вхомутився, народив лоша. А той, що мав візок, каже:
— Мой, це мій візок увізочився. А той, що його кобилка, каже:
— Мой, дурні, це ж моя кобила мала.
І так вони сварилися, що почали за чуприни ловитися. Не вірять їден другому. А люди направляють їх до пана і кажуть:
— У пана є дівчина. Вона вас розсуди.
Пішли всі три до пана. Пана не було дома. Приходять всі три, назустріч їм вийшла дівчина.
— Що з вами, люди? — питає вона. Той, що його хомут, каже:
— Ми всі разом приїхали до млина. І мій хомут ухомутився та й має лоша.
Вона йому:
— Ану тягніть цей хомут набік. Піде лоша за ним? Тягнуть хомут набік, кличуть — лоша не йде. Вона далі:
— Ану ти тягни набік візок.
Тягне той набік візок і кличе — лоша не йде.
— Ану ти бери кобилу веди.
Взяв бідний кобилу, а лоша йде за нею.
— От, — каже, — чиє лоша.
А вони не вірять, зачали сваритися. Не погодилися, що вона так розсудила. А вона й каже:
— Чекайте, я вам щось розкажу. Я вчора густо посіяла просо коло річки. А риба вийшла з води і визбирала все просо.
Ті два зачали й питає:
— Не може бути, щоб риба визбирала з землі просо! А вона спитала:
— А може бути, щоби цей ремінь з хомута вродив лоша? Або цей дерев’яний візок?
І на цім кінець.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Казка Івана Франка “Як лисиця хотіла море спалити”