Щоб устерегтись од набігів, запорожці посилали в степи у розвідку козаків, чоловік по п’ятнадцять-двадцять. Опріч цього, були побудовані редути. Де гори — верст на десять один од одного, де рівно — на двадцять і тридцять. У кожному редуті був курінь на п’ятдесят козаків, з сіньми, а через сіни — комора, де складалися козацькі припаси.
Ці курені були побудовані з доброго лісу і вкриті очеретом, а деякі землею, і навколо обгороджені плотом, зі стайнею для коней. У таких редутах стояло по п’ятдесят вартових козаків. Щороку вони змінювалися. Ці козаки висилали від себе в степи пікети й розвідки. Так пильнували край од нападів ординців.
Біля кожного редута стояли фігури, цебто маяки, дуже хитромудро збудовані, на випадок несподіваного набігу, щоб разом оповістить увесь край.
Кожну фігуру будували з двадцятьох смоляних бочок ось як: в основу ставили по шість бочок сторч і міцно з’єднували, обв’язуючи смоляним канатом, щоб усередині було порожнє місце, ніби казан. Далі ставили на них п’ять бочок, а там — чотири, а останні дві — одна на одну.
Сама верхня була найменша і без дна, тільки всередині вставлений залізний прут, до котрого прив’язували довгий мотузок.
Ці фігури стояли від редута на два і три гони, на випадок пожежі. При кожній пильнували вартові козаки. Удень і вночі від редута до редута снували козаки, чоловік по п’ять і більше. Особливо там, де були сінокоси і царина. Доїжджали до самого кордону.
Як тільки було вгледять, що прокрадається ворог, то зараз і гайнуть до редута. А осавул одразу велить запалювать фігуру. По інших редутах побачать — і собі запалюють. Так в одну годину уже весь край оповістять, щоб люди по степах і в плавнях на роботі заганяли худобу і втікали в слободи.
А тим часом по паланках і в коші збиралось військо і з усіх сторін ішло на ворога. Та й зададуть було йому такого чосу, що не потрапляв і додому.