Mamabook объявил конкурс «Дай совет по воспитанию». Предлагаем вашему вниманию полезные советы наших читателей. Напомним, что авторы лучших советов будут объявлены 20 апреля. Об условиях конкурса можно прочесть здесь.
Совет 1. Как научить ребенка кушать самостоятельно (Евгения Мирошниченко, 28 лет, г.Харьков)
Так как наши дедушки и бабушки живут в других городах, а муж постоянно на работе, воспитание сына полностью ложится на мои плечи. Много книг я перечитала, просматривала различные статьи, прислушивалась к родителям, врачам и подругам. Но главное, в той или иной ситуации, чувствовать сердцем. Ведь каждый ребенок индивидуален. Одному нужен такой подход, другому совсем иной.
Но все же некоторые рекомендации у меня есть. Например, приучение ребенка кушать самостоятельно. Когда начался прикорм, т.е. когда сыну исполнилось пол годика, я не прибегала к бутылочкам, сосочкам. Кормила ребенка исключительно с ложечки. Тоже самое касалось и воды. Конечно были не удачи, пюрешки летели во все стороны, вода проливалась на пол. Но так было всего пару кормлений. Дальше ребенок привыкал, и был более аккуратным. Так к 9 месяцам, наши слюнявчики после очередного приема пищи оставались практически чистыми.
Ближе к годику, ребенок стал сам отбирать ложечку, и пытался кушать самостоятельно. Я говорю “пытался”, потому, что это действительно были только попытки и ничего общего с едой. И тем не менее, каждый прием пищи проходил все лучше и лучше. Самое главное дать ребенку свободу, самостоятельность. Не нужно, что бы малыш с раннего возраста привыкал к тому, что родители все будут делать за него. Пусть привыкает к обратному.
Дальше мы пробовали кушать вилочками, кстати, уже вполне удачно. Этот процесс мы освоили очень быстро. Причем кушать вилочкой, ему гораздо интересней. Ведь он кушает так же как взрослый. От этого доволен сам собой. Водичку и соки сын пьет только из стаканчика. Причем стаканчик держит сам.
Так к 1.5 годикам, мы можем кушать за общим столом. Я ставлю сыну отдельную тарелочку, отдельную вилочку или ложку. Не нужно кормить его, не нужно стоять над ним, я вполне уверена, что моя помощь ему не понадобится. И он справиться сам.
Такого воспитания придерживаюсь во всем. Начал пытаться сам обуться, я даю ему такую возможность. Начал сам одеваться – опять таки пусть. Это не только огромная помощь для мамы, но и подготовка ребенка к будущему. Дальше будет садик, школа, институт … И хорошо будет и для мамы, и для ребенка, если он будет более самостоятельным.
Совет 2. Раннее развитие ребенка (Сусана Сабитова, г.Саки)
Воспитание детей – очень волнующая тема для всех родителей. Я думаю, в каждой семье найдется целый ряд методик по этому вопросу. Особенно сейчас, когда везде и всюду говорят только о раннем развитии. Мне кажется, самое главное с первых дней жизни малыша и мамы – это полноценный сон и грудное вскармливание. Маме, для того, чтобы выполнять все свои обязанности, важно полноценно высыпаться и отдыхать. В моем случае, все складывалось не так просто. Первый месяц, после роддома, малыш спал в своей кроватке. Было очень тяжело просыпаться кормить, укладывать, снова кормить. Утром я вставала очень уставшей, хотелось спать. Также я заметила, что с недосыпанием связано и количество грудного молока, его стало меньше. А ведь грудное вскармливание – залог здоровья малыша!
Первый не выдержал муж. Он убрал боковую стенку у кроватки и вплотную поставил к нашей кровати. Ночью, когда сын просыпался, я не перекладывая его, давала грудь и он сразу же засыпал. Таким образом, спал он в своей кроватке, но мама и папа были рядом. Естественно, малыш это чувствовал, он был защищен, спокоен и набирался сил. Я даже ночью могла контролировать его состояние. После совместного сна мой ребенок просыпался счастливым и бодрым. Благодаря хорошему настроению он готов воспринимать информацию, адекватно реагировать на все. Также совместный сон восполняет дефицит общения с родителями за счет тактильных ощущений и тепла, которыми обмениваются спящие вместе за ночь. Это ведет к тому, что мой сын в течение дня ищет общения не только с нами, родителями, но и с бабушкой, дедушкой, тетей. Мы еще очень маленькие, поэтому это основной совет, которым я могу поделиться сейчас.
Правда, есть еще один момент в нашем воспитании – это уборка игрушек. Мой ребенок все разбрасывал, а убирать не очень хотел. Тогда, я придумала способ оправдать уборку. Мы объяснили ему, что если игрушки не ставить на место, они убегут. Не сразу сработало, пришлось даже прятать некоторые из них, но постепенно все получилось. Сейчас мы разбрасываем игрушки, играем и убираем без слез и скандала.
Совет 3. Как приучить ребенка к обязанностям по дому (Людмила Самойлова, 26 лет, г.Луцк)
Говорять, що діти не народжуються лінивими – лінивими їх робимо ми, батьки. Напевне кожна мама мріє, щоб її дитятко виросло охайним та завжди допомагало мамі по дому . Щоб малюк дійсно став таким, для цього йому , насамперед, потрібна наша допомога, терпіння та приклад. Дитина повинна бачити це щодня і це має увійти в привичку.
Деякі батьки вважають, що залучати дітей до хатніх обов’язків потрібно не раніше 5-6 років. Мовляв, ще маленькі, не розуміють, не справляться. На мою думку, вони дуже помиляються.
Це перевірила на власному досвіді. У нас троє дітей: Марічка (4,5 р), Дениско (2,9р) та Владислава (10 місяців). Так, вони ще маленькі, я не можу знати яка ситуація буде через кілька років. Та уже зараз я дуже чітко бачу різницю у їх вихованні і розумію, яких саме помилок допустились ми з чоловіком.
Коли народилась старша донечка, у мене ніякого досвіду у вихованні та догляді за дітьми не було. Я ще навчалась, якраз закінчувала магістратуру, фізичної допомоги ні від кого не мала, то ж мусила зі всім справлятись сама. Звичайно, мені простіше та швидше було помити посуд чи підмести самій, а не вчити цього малесеньку донечку. І кожну її спробу допомоги я сприймала в штики: «Я сама! Ти ще замаленька! Не чіпай! Не заважай! Відійди! Йди подивись мультик!» . Марічка була дівчинка спокійна, могла сама погратись чи подивитись мультфільм поки я справлялась по господарстві. І лише тепер я зрозуміла, якої помилки тоді припускалась. Марічку зараз не можна допроситись щось допомогти – вона не звикла цього робити. Все те, що колись їй було таке цікаве та заборонене – стало обов’язковим та нудним. Тож тепер все з точністю до навпаки. Я говорю: «Ти вже велика дівчинка і повинна допомагати», а у відповідь чую: «Я краще подивлюсь мультик!»
З Дениском ситуація склалась зовсім по-іншому. Я уже закінчила ВУЗ. Марічка якраз пішла в садочок, коли син був такого віку, коли дуже цікаво все дослідити і спробувати самому. До того ж він був маминим синочком, ні на крок не відпускав від себе. То ж усю роботу з самого малечку ми робили разом. Він стояв на стільці, а я, притримуючи його руками, мила посуд, різала овочі на салат, збивала крем… З ним на руках підливала вазони, витирала пиль. Разом підмітали, пилососили та мили підлогу. Тепер в свої 2,9 він уже мій надійний помічник. Поївши, сам несе тарілку до раковини, сам помиє. Звичайно, в силу свого віку, ще не може це зробити досконало. Проте сам процес, як він це робить мене душе тішить. Він старається не розливати та не хляпати, акуратно складає вимите на мийці. Він знає як витерти пиль, ніколи не пропустить жодної полички. Знає, що пилососити треба і під диваном, і відтягнути стільці. Всю роботу яку може виконати син – він робить так, як це робить мама. І дуже рідко відмовляє мені в допомозі.
Аналізуючи все це зробила для себе висновки. Дуже важливо не відбити в малюка охоту допомагати, навіть якщо він це робить зовсім ще невміло. Потрібно вловити цей момент, який є в кожної дитини, коли вони найбільше прагнуть копіювати дорослих і допомагати сім’ї. В такі хвилини вони відчувають насолоду від своєї роботи і значимість в домі. Навіть коли миття посуду закінчилось побитою чашкою та великою лужею на підлозі – ні в якому разі не варто кричати на дитину, сварити чи сміятись. Ну з ким не буває, і ми ж колись були такими. Обов’язково потрібно похвалити маленького помагайчика, подякувати: «Ось бач який ти молодець, як ми вдвох швидко справились, я б без тебе до вечора мила б». І не бійтесь перехвалити, говоріть постійно і під час процесу, це лише добавить завзяття та охоти.
Також не варто при дитині переробляти її роботу. Це б не сподобалось і нам, звичайно, і дуже неприємно буде малюку. Я б радила лише раз із п’яти зробити зауваження, що наприклад ось ця тарілочка ще трішки брудна, і показати як правильно помити. Але це повинен бути лагідний похвальний тон, а не критика. Звичайно, дворічна дитина не вимиє посуд так як дорослий. Проте, якщо мама кожен раз буде перемивати при ній та критикувати – навряд чи вдруге у неї виникне бажання. Це можна зробити згодом, коли ніхто не бачитиме.
Важливо також не лишати малюка самого із завданням, адже так швидко стає нудно і він покине роботу не доробивши. Ми ж повинні привчити доводити все почате до кінця. У віці 2-3 років у них ще зовсім розмите відчуття часу. І ті кілька хвилин на застилання ліжка можуть здатися вічністю. Краще допомогти, цим ми не визвемо лінь, а навпаки навчимо співпереживати та допомагати один одному.
Якщо хочете навчити свого малюка слухати вас та поважати – навчіться спершу ставитись так до нього. Якщо мама чимось важливим зайнята, а дитина хоче почитати книжку, ми не кидаємо все, а просимо зачекати поки закінчимо із своєю роботою. Так само й діти. Якщо потребуєте допомоги, то не кажіть в наказовому способі: «Так, встав і пішов помив посуд», а краще: «Донечко, дограєш ще цю гру і прийди будь ласка допоможи мені». Дитина просто не зможе вам відмовити.
Звичайно, кожна дитина індивідуальна. І якщо ці методи діють у моїй сім’ї, вони можуть зовсім не підходити для іншої. Шукайте спільну мову із своїми дітками і нехай вони у вас виростають охайними чистолюбами.