Головна Дошкільнята Казка для дітей “Перший Великдень Курчатка-Жовтенятка”

Казка для дітей “Перший Великдень Курчатка-Жовтенятка”

mamabook
1057 Переглядів
великдень

великдень

***

— Весна прийшла! Весна прийшла! — зацвірінькав на плоті Воробчик-Молодчик.

— А ти звідки знаєш? Ну, звідки знаєш? — квікнуло Курчатко-Жовтенятко і здивовано подивилося на Воробчика-Молодчика. — Дивись, ще снігом навколо припорошило.

— Але верба цвіте! Пучечки-котики то сюди, то туди похитуються. Пухнатий жовтий пилок розпорошують.
А весняний Вітрець-Легіт летить собі весело і радісно усміхається. А тоді підхоплює жовтий пилок на свої крила і несе його в світ за очі, — знову зацвірінькав Воробчик-Молодчик.

— А от і не в світ за очі, не в світ за очі, — озвався весняний Вітрець-Легіт, що якраз біля них швидко пролітав та й жартома, ніби негіароком, розкуйовдив сіренькі пір’їнки-пір’ячко Воробчика-Молодчика, а тоді жбурнув повну жменьку жовтого пилка на його вгору задертий хвостик і на дзьобик Курчатка-Жовтенятка.

— Ой-йой-йой! — збентежено цвіркнув Воробчик-Молодчик, розправив крильця і, не прощаючись, полетів геть.

— Ух, ти-и-и! — обурено крикнуло Курчатко-Жовтенятко і маленьким пухнатеньким крильцем обтріпало свій дзьобик.

Великдень

***

А тоді стало й задумалось: Гм-м-м… На хуторі дядька Шпака щось дивне твориться, чуда діються. Може, дійсно весна вже прийшла? Ось уже третій день як господар і господиня спершу бджолиний віск розігрівали і з нього три великих свічки зліпили, сухим зіллям-квітами їх обмотали і по цілому дворі з ними ходили.

Свічки яскраво світились, а песик Джульбасик, курочки й качки, похитуючи головами, на них дивились.

Господарі по хуторі походжали, в курятник, де курочки сплять, заглядали, свічками все благословляли.

Двері до стайні відкривали, коників, корівок та теляток зі святами вітали. В хлів до свиней заходили, над вуликами — хатками бджіл — хрестики свічками виводили.

А коли хазяйка двері в хату відчинила, то господар над дверима великий хрест тими свічками зробив.

— А чого він це робить? — запитало Курчатко-Жовтенятко тата Півника.

— Щоб Господь Бог всіх нас: пташок, звіряток, хату цю і її господарів любов’ю огортав і від усього злого охороняв, — тихо відповів тато Півник.

— От цікаво! — сказало Курчатко-Жовтенятко.

У дядька Шпака в хаті на кухні всі бігають, метушаться… А які запахи звідти виходять!.. Господар смажить ціле порося, шинку, ковбаси, а господиня паски пече, сирну паску готовить. Бо ж Великдень, Великий День вже надходить завтра.

— Треба паски спекти та все інше приготовити, — говорить господиня, хитаючи головою.

А Курчатко-Жовтенятко за дверима уважно слухає. “Великдень? Паска? — подумало Курчатко-Жовтенятко.

— Цікаво, як та паска виглядає?.. От я зараз в хату зайду і все саме побачу”,— раптом надумалось Курчатко-Жовтенятко і відважно підійшло під самі двері.

І от якраз в цій хвилині двері відчинилися. Надвір вискочив песик Джульбасик. В мордочці велика соковита, запашна ковбаса. Майже що не перевернув Курчатко-Жовтенятко так поспішав.

— Ах ти розбишако! Ах ти нечемнику Джульбасику! Ковбасу нам вкрав, нікого й не запитав. Ну й що ж нам з тобою робити? — крикнула господиня.

— Е, лиши, лиши його! Таж Великдень надходить, всіх звіряток треба нагодувати. Ну, а він сам собі взяв, — перебив дядько Шпак господиню.

— Закрий двері, а то паска сяде,— озвалася знову господиня знервовано.

І господар підійшов до дверей, щоб їх закрити.

— “Паска сяде? Де ж вона сяде? Треба подивитись”, — подумало Курчатко-Жовтенятко і швидко шмигнуло в середину кухні, ледь-ледь двері не прихлопнули його пухнатенький жовтенький хвостик.

А там… Що за чудо!

Пасха

***

На лаві коло вікна на величезній мисці красується печене порося, парує, шипить.

— От буде смачна гостина, — говорить господар і радісно усміхається.

— Е, — озвалася хазяйка,— порося як порося, але глянь на мої паски.

Ні одна не сіла…

А на краєчку стола вже красувалося з десять, а може й більше, пасок.

— І чого ти їх так багато напекла? — спитав здивовано хазяїн.

— Чого? Що за питання! Ось нам з тобою по одній, а нашим дітям Гані, Марійці, Петрові, Іванові та внукам

Андрійкові, Данилкові та Катрусі… А тітці Єві з дядьком, сином з жінкою та їхньою донею.

Вже маєш десять.

А для Павла, що сам живе й нікого з рідних не має. А старенькій сусідці Любі… Хіба вона може сама пекти? Їй вже 85 доходить. Ну, а отим сиріткам, що їм недавно тато помер. А в кошичок для свячення. А… — вела далі господиня.

— Ну добре, добре. Розумію,— перебив господар.

— На Великдень треба всім дати і по пасочці, і по крашеному яєчку та може ще там чогось… Розумію.

Курчатко-Жовтенятко стояло посередині кухні й уважно все це слухало.

Пасха

***

Раптом побачило великого чорного кота і жахнулося. Він ліниво простягнувся і сплячими ще очима глянув на Курчатко-Жовтенятко. “Пробі!” — панічно квікнуло Курчатко-Жовтенятко і щосили погналося під стіл, близько вікна. А кіт за ним.

Там при столі сиділи Андрійко, Данилко та Катруся, внуки дядька Шпака. Вони були дуже зайняті і спершу нічого не зауважили.

Хлопці писали писанки писальцем, а дівчинка фарбувала крашанки.

Курчатко-Жовтенятко так перелякалося, що, втікаючи, з розгону вдарилося об ногу Катрусі.

— А це що таке? — крикнула здивовано Катруся і поглянула вниз.

— Курчатко-Жовтенятко, що ти тут робиш? Ну ходи до нас на стіл. Поможеш нам з яєчками!

Вона ніжно й обережно підняла Курчатко-Жовтенятко і поклала біля себе коло мисок з фарбами. Курчатко-Жовтенятко тільки дзьобик роззявило з несподіванки і довго стояло мовчки. Приглядалося. Що за прекрасні кольори! Жовтий, зелений, блакитний та ще й червоний!

Катруся кладе біле яєчко у фарбу, а витягає кольорове! А хлопці пишуть писальцем на яєчках.

Раптом Курчатко і їх побачило.

— О, і я хочу писати, — квікнуло Курчатко-Жовтенятко і підбігло ближче до них.

— Та як це зробити? — Курчатко-Жовтенятко поглянуло на Данилка.

А Данилко якраз вмочив своє писальце у віск і намалював на яєчку хрестик.

— О, вже знаю! — І воно схопило пухнатеньким крильцем писальце, вмочило у віск, підійшло до біленького яєчка і почало й собі виводити різні кривульки: вправо, вліво, вгору, вниз. Так, як знало!

— А чого ви пишете писанки,— обернулося Курчатко-Жовтенятко до Андрійка і поклало писальце на стіл.

— Дідусю, скажіть чому. Ви краще знаєте, — звернувся Андрійко до діда.

Дідусь підійшов до стола: Розкажу, розкажу, — сказав він.

***

— Було це давно, дуже давно.
Тоді ще жив Ісус Христос.
Його мали розп’яти на хресті.
Гірко плакала Мати Божа.
“Що ж мені робити, щоб захоронити Мого Сина?” — бідкалася вона.
А тоді почала молитись.
І прийшла їй думка: “Намалюю різними узорами яєчка і занесу Пилатові, може помилує Його”…
І сіла малювати.
На білих як сніг яєчках виводила різні узори і ридала. А сльози, що капали на яєчко, мінялися на червоні крапельки і вийшли прекрасні писанки.
Коли вже намалювала з десяток яєчок, зав’язала їх у хустину і вибралася в палати Пилата.
Перед Пилатом поклонилася.
Та коли клякала, хустина розв’язалася і писанки покотилися по цілому світі.
Докотилися вони й до нас.
Старі люди кажуть, що поки ми всі будемо писати писанки, доти на світі буде гарно.
Чим більше писанок, тим гарніший світ, миліші люди.
Чим менше писанок, тим більше лиха на світі.

***

— От вам і вся леґенда про писанки,— сказав дідусь, взяв писанку Курчатка-Жовтенятка й захоплено оглядав її. — Гм… Гм… Гарно! подивився він на Курчатко-Жовтенятко. — З тебе буде неабиякий майстер-мистець!

А тоді й собі взяв писальце, біле яєчко і почав писати…

А Курчатко-Жовтенятко вже бралося за нове яєчко, щасливе та задоволене, що його дідусь похвалив.

До стола підійшла бабця.

— Скінчили? Добре! Отут вам кошики. Давайте по писанці до кошичка, а я додам ще решту: пасочку, ковбаску, хрін і все інше, а зверху прикрасимо барвінком. Буде на свячене, як підемо до церкви, бо ж завтра у нас велике свято — Великдень, Воскресна Неділя. Будемо тим свяченим розговлятися, — сказала бабця.

— І я хочу кошичок, — квікнуло Курчатко-Жовтенятко. Бабця здивовано глянула на нього.

— І як ти його понесеш?

— У дзьобику. Я теж хочу кошичок,— ще голосніше повторило Курчатко.

За короткий час на столі з’явилося п’ять кошичків: один великий для цілої сім’ї, три для Андрійка, Данилка та Катрусі, а мацьопинький для Курчатка-Жовтенятка. У нього вмістилася тільки одна писанка, яку воно саме намалювало.

— От кошички вже готові, підемо до церкви і посвятимо все,— сказала бабця.

Та Курчатко-Жовтенятко здивовано головою похитало.

— До церкви? А де вона? Як вона?.. — запиталося воно бабці.

— Підеш з нами, побачиш, — відповіла бабця.

А Андрійко, Данилко і Катруся радісно заплескали:

— Так, так! Ти підеш з нами! Ти ж теж писало писанки!

Автор казки: Леся Бризгун-Шанта

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Великодні легенди для дітей українською мовою

Читайте також