РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ
у якому Недопопелюшка ризикує життям
Аля розповіла Недопопелюшці, як опинилася у Недоладії.
— Але я не хочу лишатися тут, — продовжувала вона, — Я хочу додому. Тільки не знаю, як звідси вибратися. Проведи мене будь ласка, до Недороля Десятого. Може, він допоможе мені, – попросила дівчинка.
Почула ці слова Недопопелюшка і враз спохмурніла.
— Спробуй, — задумливо мовила вона. — Хоч і не вірю, що наш Недороль зможе тобі чимось допомогти. Я проведу тебе до нього, хоч нас може спіймати Перший Недорадник! — рішуче додала вона.
— А що буде, якщо він тебе спіймає?
— Він накаже відрубати мені голову!
— Ой! — злякалася Аля.
Та Недопопелюшка дзвінко розсміялася.
— Не бійся, ми втечемо! — заспокоїла вона дівчинку.
— Тоді я пійшов, — підвівся Недоладько. — Тільки хочу тебе попрохати, — звернувся він до Алі,— якщо дізнаєшся, як можна вибратися звідси, пообіцяй, будь ласка, що розкажеш і мені.
— Обіцяю! — сказала Аля.
— Ну то хай тобі щастить! Повертайся швидше до Недотелю! — побажав Недоладько навздогін Алі, яка вже попрямувала коридором за Недопопелюшкою.
Вони довго пробиралися темними галереями, переходами, вузькими і широкими сходами старого замку.
— Тут! — нарешті прошепотіла Недопопелюшка і показала на двері.
Аля тихесенько підступилася ближче до дверей і заглянула в щілинку. До кімнати заглядав ріжок місяця, який освітлював королівське ліжко. З усіх боків його оточувала важка запона, що опускалася з-під самої стелі. Через високі стрільчасті вікна виднілися мерехтливі зірки на чорному небі.
Аля рушила до кімнати. Але Недопопелюшка схопила її за руку.
— Зачекай! Ти знаєш, як до Недороля звертатися?
— Здається, треба казати «ваша величність»? — невпевнено ловила Аля. — Принаймні так зверталися до королів у казках.
— Ваша величність — це до справжнього короля! А до нашого — «ваша недоречність»!
— А хіба він не справжній? — здивувалася дівчинка.
— А! — зневажливо відмахнулася Недопопелюшка. Не король, а одна недоречність! Ну, ні пуху, ні пера тобі! — і вона залишила Алю саму.
Дівчинка навшпиньках наближалась до королівського ліжка. Їй здалося, що вона чує тиху музику.
Раптом перед нею впала тонесенька смужка світла, що вибивалася з щілини у запоні. Аля зазирнула в щілину, і перед її очима постала картина.