***
Був собі парубок та ходив до одної дівки. І мали вони побиратися. Але почалася війна. Його забрали і на війні вбили. Вона дуже тужила, та дівчина, дуже плакала. А йому, тому хлопцеви, було ім’я Кукунчик. Вона плакала і все повторювала: «Кукунчику… Кукунчику мій, Кукунчику…» Лиш це і більше нічого. Все голосила.
А мамі її це дуже надокучило, так надокучило, що вже не годна була того зносити. Та й нарешті каже вона: — А бодай ти кукала, поки світу й сонця!
А вона здригнулася і перемінилася в зозулю. І кажуть, що це й нині літає вона та кукає.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Прислів’я та приказки про рідний край
