Наш сайт Mamabook публікує повчальну казку про тварин. Чому не варто наслідувати інших, а слід відповідати своїй природі?
***
У горах блукало голодне собаченя. Побачив його вовк:
— Собаченятко! Я тебе з’їм.
— Ні, сірий, — каже собаченя, — спочатку ти нагодуй мене, а потім як схочеш — то з’їси.
— Гаразд, — мовив вовк. — Іди за мною, та не відставай.
Пішли вони разом і незабаром побачили череду. Вовк і каже:
— Скажи, які в мене очі, вуха, паща і хвіст?
— Твої очі палають, вуха повисли, паща широко розкрилася, а хвіст зігнувся між задніми ногами, — тремтячим голосом простогнало собаченя.
— Тепер дивися, що я робитиму!
І вовк кинувся на гладке теля, задушив його, наївся сам і нагодував собаченя.
— Я вже наївся, — мовив вовк. — Не хочу твоїх кісток… Іди геть!
Собаченя залишилося біля теляти й три дні їло теляче м’ясо. Але нарешті воно йому набридло, й собаченя попленталося далі.
Зустрілася йому голодна кішка.
— Кішечко! — пропищало собаченя. — Я тебе з’їм.
— Ні, милесенький, — каже кішка, — ти спочатку нагодуй мене, а вже потім як схочеш — то з’їси.
— Гаразд, — мовило собаченя. — Йди за мною і не відставай.
Швидко вони дійшли до табуна верблюдів. Собаченя й каже:
— Скажи, кішечко, які в мене очі, вуха, паща і хвіст?
— Твої очі дивляться тьмяно, вуха повисли, паща розкрилася і висолопився язик, а хвіст волочиться по землі, — відказала кішка.
— Тепер дивися, що я робитиму! — вигукнуло собаченя й кинулося на верблюда.
І коли воно хотіло схопити його за ногу, то дістало сильний удар по голові й відразу здохло.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Казки Михайла Стельмаха: велика підбірка для дітей