Колись-то давно, не за нашої пам’яті,-мабуть, ще й батьків і дідів наших не було на світі,-жив собі убогий чоловік з жінкою, а у них був один син, та й таке ледащо той одинчик, що лишенько! Нічого не робить — і за холодну воду не візьметься, а все тільки на печі сидить та просцем пересипається. Ніколи й не злазить: як подадуть їсти, то й їсть, а не подадуть, то й так обходиться.
Батько й мати журяться:
— Що нам з тобою, сину, робить, що ти ні до чого не дотепний? Чужі діти своїм батькам у поміч стають, а ти тільки дурно хліб їси!
Так йому не до того: сидить та просцем пересипається. Журились-журились батько з матір’ю, а далі мати й каже:
— Що ти таки, старий, думаєш з ним, що вже він до зросту дійшов, а така недотепа — нічого робить не вміє? Ти б його куди оддав, то оддав, куди найняв, то найняв, може б, його чужі люди чого вивчили.
Порадились, батько і оддав його у кравці вчитись. От він там побув днів зо три та й утік, виліз на піч — знов просцем пересипається. Батько його вибив добре, оддав до шевця шевства вчитись. Так він і звідтіля втік. Батько знов його вибив і оддав ковальства вчитись. Так і там не побув довго — втік.
Батько:
— Що робить? Поведу, — каже, — ледащо у інше царство: де найму, то найму,- може, він відтіля не втече. Взяв його й повів. Йдуть та йдуть, чи довго, чи недовго, аж увійшли у такий темний ліс, що тільки небо та земля. Увіходять у ліс, притомилися трохи, а так над стежкою стоїть обгорілий пеньок; батько й каже: — Притомився я — сяду, одпочину трохи. — От сідає на пеньок та:- Ох! Як же я втомився! — каже. Тільки це сказав — аж з того пенька — де не взявся — вилазить такий маленький дідок, сам зморщений, а борода зелена аж по коліна.
– Що тобі,- питає,- чоловіче, треба од мене? Чоловік здивувався: “Де воно таке диво взялося?” Та й каже йому:
— Хіба я тебе кликав? Одчепись!
— Як же не кликав,- каже дідок,- коли кликав!
— Хто ж ти такий? — пита чоловік.
— Я,- каже дідок,- лісовий цар Ох. Чого ти мене кликав?
— Та цур тобі, я тебе і не думав кликать! — каже чоловік.
— Ні, кликав: ти сказав: «Ох!»
— Та то я втомився,- каже чоловік,- та й сказав.
— Куди ж ти йдеш? — пита Ох.
— Світ за очі! — каже чоловік.- Веду оцю дитину наймать,-може, його чужі люди навчать розуму, бо у себе дома — що найму, то й утече.
— Найми,- каже Ох,-у мене: я його вивчу. Тільки з такою умовою: як вибуде рік та прийдеш за ним, то як пізнаєш його -бери, а не пізнаєш — ще рік служитиме в мене!
— Добре, — каже чоловік.
Погодилися,- чоловік і пішов собі додому, а сина повів Ох до себе.
От як повів його Ох, та повів аж на той світ, під землю, та й привів до зеленої хатки, очеретом обтиканої. А в тій хатці усе зелене: і стіни зелені, і лавки зелені, і Охова жінка зелена, і діти, сказано — все, все. А за наймичок у Оха мавки — такі зелені, як рута!
— Ну, сідай же,- каже Ох,- наймитку, та поїси трохи!
Мавки подають йому страву — і страва зелена: він поїв.
— Ну, — каже Ох,- піди ж, наймитку, дровець урубай та наноси.
Наймит пішов. Чи рубав, чи не рубав, ліг на дрівця й заснув. Приходить Ох — аж він спить. Він звелів наносить дров, поклав на дрова зв’язаного наймита, підпалив дрова. Згорів наймит! Ох тоді взяв попілець, за вітром розвіяв, а одна вуглина і випала з того попелу. Ох тоді її сприснув живущою водою — наймит знов став живий, тільки вже моторніший трохи.
Ох знову звелів наймитові дрова рубати; той знову заснув. Ох підпалив дрова, наймита спалив, попілець вітром розвіяв, вуглину сприснув живущою водою — наймит знов ожив і став такий гарний, що нема кращого! От Ох спалив його і втретє та знову сприснув вуглину живущою водою — і з того ледачого парубка та став такий моторний та гарний козак, що ні здумать, ні згадать, хіба в казці сказать.
От вибув той парубок рік. Як вийшов рік, батько йде по сина. Прийшов у той ліс, до того пенька обгорілого, сів та й каже:
— Ох!
Ох і виліз із того пенька та й каже:
— Здоров був, чоловіче!
— Здоров, Ох!
— А чого тобі треба, чоловіче?-питає Ох.
— Прийшов,- каже,- по сина.
— Ну, йди: як пізнаєш — бери його з собою, а не пізнаєш- ще рік служитиме.
Чоловік і пішов за Охом. Приходить до його хати. Ох взяв, виніс мірку проса, висипав — назбігалось такого півнів!
— Ну, пізнавай,- каже Ох,- де твій син? Чоловік дивився-дивився- всі півні однакові, один у один — не впізнав. — Ну,- каже Ох,- іди ж собі, коли не пізнав. Ще рік твій син служитиме в мене.
Чоловік і пішов додому.
От виходить і другий рік; чоловік знову йде до Оха. Прийшов до пенька:
— Ох! — каже.
Ох до нього виліз.
— Іди,- каже,- пізнавай! — Увів його в кошару- аж там самі барани, один в один. Чоловік пізнавав — пізнавав — не пізнав.
– Іди собі, коли так, додому: твій син ще рік служитиме у мене. Чоловік і пішов, журячись. Виходить і третій рік; -чоловік іде до Оха. Іде та йде – аж йому назустріч дід, увесь, як молоко, білий, і одежа на ньому біла.
— Здоров, чоловіче!
— Доброго здоров’я, діду!
— Куди ти йдеш?
— Йду,- каже,- до Оха виручать сина.
— Як саме?
— Так і так,- каже чоловік. І розказав тому білому дідові, як він Охові оддав у найми свого сина і з якою умовою.
— Е! — каже дід.- Погано, чоловіче, довго він тебе водитиме.
— Та я вже,- каже чоловік,- І сам бачу, що погано, та не знаю, що його й робить тепер у світі. Чи ви, дідусю, не знаєте, як мені мого сина вгадать?
— Знаю!- каже дід.
— Скажіть же й мені, дідусю-голубчику! Бо все-таки, який він не був,- а мій син.
— Слухай же,-каже дід,- як прийдеш до Оха, він тобі випустить голубів, то ти не бери ніякого голуба, тільки бери того, що не їстиме, а сам собі під грушею сидітиме та обскубуватиметься. То твій син!
Подякував чоловік дідові та й пішов. Приходить до пенька:
— Ох!- каже.
Ох виліз до нього і повів його у своє лісове царство. От висипав Ох мірку пшениці, наскликав голубів. Назліталось їх сила, і все один в один.
— Пізнавай,- каже Ох,-де твій син! Пізнаєш — твій, не пізнаєш-мій.
От всі голуби їдять пшеницю, а один сидить під грушею сам собі, надувся та обскубується.
Чоловік і каже:
— Ось мій син!
— Ну, вгадав! Коли так — бери.
Взяв перекинув того голуба,- і став з нього такий гарний парубок, що кращого й на світі немає. Батько зрадів дуже, обнімає його, цілує. Раді обидва!
— Ходім же, сину, додому.
От і пішли.
Йдуть дорогою та й розмовляють. Батько розпитує, як там у Оха було; син розказує; то знову батько розказує, як він бідує, а син слухає. А далі батько й каже:
— Що ж ми тепер, сину, робитимем? Я бідний і ти бідний. Служив ти три роки, та нічого не заробив! — Не журіться, тату, все гаразд буде.
Глядіть,- каже,-тут полюватимуть за лисицями паничі, то я перекинусь хортом та піймаю лисицю. Паничі мене купуватимуть у вас; то ви мене продайте за триста карбованців,-тільки продавайте без ретязя. От у нас і гроші будуть, розживемось!
Йдуть та йдуть,- аж так на узліссі собаки ганяють лисицю; так ганяють, так ганяють: лисиця не втече, хорт не дожене. Син зараз перекинувся хортом, догнав ту лисицю, піймав. Паничі вискочили з лісу:
— Це твій хорт?
— Мій!
— Добрий хорт! Продай його нам.
— Купіть.
— Що тобі за нього?
— Триста карбованців, без ретязя.
— Нащо нам твій ретязь,-ми йому позолочений зробимо! На сто!
— Ні.
— Ну, бери гроші-давай хорта.
Одлічили гроші, взяли хорта,-давай полювать. Випустили того хорта знову на лисицю. Він як погнав лисицю, то погнав аж у ліс, там перекинувсь парубком і знову прийшов до батька.
Йдуть та йдуть, батько й каже:
— Що нам, сину, цих грошей,- тільки що хазяйством завестись, хату полагодить.
— Не журіться, тату, буде ще. Тут,- каже,- тату, паничі їхатимуть по перепелиці з соколом. То я перекинусь соколом, а вони мене купуватимуть, то ви мене продайте знов за триста карбованців, без шапочки.
От ідуть полем,- паничі випустили сокола на перепела; так сокіл женеться, а перепел тікає: сокіл не дожене, перепел не втече. Син перекинувсь соколом,- так зразу йнасів того перепела. Паничі побачили:
— Це твій сокіл?
— Мій!
— Продай його нам!
— Купіть.
— Що тобі за нього?
— Як дасте триста карбованців, то беріть собі сокола, тільки без шапочки.
— Ми йому парчеву зробимо!
Настільні ігри в українському стилі (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)
Поторгувались, продав за триста карбованців. От паничі пустили того сокола за перепелицею, а він як полетів та й полетів у ліс, там перекинувся парубком і знову прийшов до батька.
— Ну, тепер ми розжились трохи,- каже батько.
— Постійте, тату, ще буде. Як будемо,-каже,-іти через ярмарок, то я перекинусь конем, а ви мене продавайте. Дадуть вам за мене тисячу карбованців; тільки продавайте без недоуздка.
От доходять до містечка там, чи що,- аж ярмарок. Син перекинувся конем — такий кінь, як змій, і приступить страшно. Батько веде того коня за недоуздок, а він гарцює, копитами землю вибиває. Тут понасходилось купців — торгують.
– Тисячу, – каже,- без недоуздка, то й беріть!
— Та навіщо нам цей недоуздок, ми йому срібну позолочену уздечку зробимо!
Дають п’ятсот.
— Ні!
А це підходить циган, сліпий на одне око:
— Що тобі, чоловіче, за коня?
— Тисячу, без недоуздка.
— Ге! Дорого, батю: візьми п’ятсот з недоуздком!
— Ні, не рука,- каже батько.
— Ну, шістсот…бери!
Як узяв той циган торгуватися, як узяв,- так чоловік не спускає.
— Ну, бери, батю, тільки з недоуздком.
— Е ні, цигане, недоуздок мій!
— Чоловіче добрий, де ти бачив, щоб коня продавали без уздечки?
І передать ніяк…
— Як хочеш, а недоуздок мій!- каже чоловік.
— Ну, батю: я тобі ще п’ять карбованців накину,- тільки з недоуздком.
Чоловік подумав: недоуздок яких там три гривни вартий, а циган дає п’ять карбованців! Взяв і оддав. Пішов чоловік, взявши гроші, додому, а циган на коня та й поїхав. А то не циган -то Ох перекинувся циганом. Той кінь несе та й несе Оха — вище дерева, нижче хмари. От спустились у ліс, приїхали до Оха; він того коня поставив на стайні, а сам пішов у хату.
— Не втік-таки від моїх рук!- каже жінці. От у обідню годину бере Ох того коня за повід, веде до водопою, до річки. Тільки що привів до річки, а той кінь нахилився пить та й перекинувся окунем та й поплив. Ох, не довго думавши, перекинувсь і собі щукою та давай ганятися за тим окунем. Так оце-що нажене, то окунь одстовбурчить пірця та хвостом повернеться, а щука й не візьме. От вона дожене та:
— Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаєм з тобою!
— Коли ти, кумонько, хочеш балакати,-каже окунець щуці,-то я й так чую!
Знову-що нажене щука окуня та:
— Окунець, окунець, повернись до мене головою, побалакаємо з тобою!
А окунець одстовбурчить пірця та й каже:
— Коли ти, кумонько, хочеш, то я й так чую! Довго ганялась щука за окунем — та ні, не дожене! А це підпливає той окунь до берега — аж там царівна шмаття пере. Окунь перекинувся гранатовим перснем у золотій оправі, царівна побачила та й підняла той перстень з води.
Приносить додому, хвалиться:
— Який я, таточку, гарний перстень знайшла! Батько любується, а царівна не знає, на який його й палець надіти: такий гарний!
Коли це через якийсь там час доповіли цареві, що прийшов якийсь купець. (А то Ох купцем перекинувся).Цар вийшов:
— Що тобі треба?
— Так і так: їхав я,- каже Ох,- кораблем по морю. Віз у свою землю своєму цареві перстень гранатовий та й упустив той перстень у воду… Чи ніхто з ваших не знайшов?
— Так,-каже цар,-моя дочка знайшла. Покликали її. Ох як узявсь її просить, щоб оддала, бо йому, каже, і на світі не жить, як не привезе того персня! Так вона не оддає та й годі! Тут уже цар уступився:
— Оддай,-каже,-дочко, а то через нас буде нещастя чоловікові, оддай! А Ох так просить:
— Що хочете, те й беріть у мене,- тільки оддайте мені перстень!
— Ну, коли так,-каже царівна,-то щоб ні тобі, ні мені!- та й кинула той перстень на землю. Той перстень і розсипався пшоном -так і порозкочувалось воно по всій хаті. А Ох, не довго думавши, перекинувся півнем та й давай клювати те пшоно. Клював-клював, все поклював. А одна пшонина закотилася під ноги царівні,- він тієї пшонини і не з’їв. Як поклював,-та в вікно й вилетів геть та й полетів собі…
А з тієї пшонини та перекинувся парубок-і такий гарний, що царівна як побачила, так і закохалася одразу, та так же то щиро просить царя й царицю, щоб її оддали за нього:
— Ні за ким,-каже,-я щаслива не буду, а за ним моє щастя!
Цар довго морщився: «Як то за простого парубка оддати свою дочку?!» А далі порадилися-та взяли та й одружили їх, та таке весілля справляли, що увесь мир скликали!
На фото: якісні дитячі іграшки від українських виробників (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)