Головна Школярі Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 11

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 11

mamabook
1881 Переглядів

книги, читает, чтение, учеба, школа, библиотека, учебники

Спека стала нестерпною, мертвий берег осявало моторошне темно-червоне світло. Тато намагався не звертати уваги на примарний світ довкола. Він невтомно котив туди й сюди тачку і розмірковував, скільки зайвих речей нагромадилося вдома з часів його молодості. Інколи Тато позирав на годинника.

– Все, – подумав він, – везу останній вантаж.

Хай Мама собі навіть не думає забирати ще й клямки від шаф та шворки від пічних заслінок…

І Тато Мумі-троля востаннє покотив тачку у Долину. Він застав Маму, коли вона намагалася витягнути на подвір’я ванну. Поруч стояв Чмих із мисочкою молока.

– Ви мене зовсім не слухаєте, – сердився він. – Я вже тричі запитував, де воно?

– Хто? – неуважно озвалася Мама.

– Моє кошеня! – вигукнув Чмих. – Де моє маленьке кошеня, яке так за мною тужить?.. Ми мусимо його врятувати!

– А, твоє таємниче кошеня, – згадала Мама, натужно волочачи ванну. – Розумієш, мені хіба зрідка вдавалося побачити кінчик його хвоста. Воно приходило лише по ночах і випивало молочко.

– То воно не встигло полюбити тебе?

– Ні, це кошеня дуже незалежне. Не хвилюйся, воно дасть собі раду. Коти завжди дають собі раду…

Саме тієї миті з’явився Тато Мумі-троля, торохтячи тачкою.

– Це остання ходка! – гукнув він. – Уже пів на сьому, а нам ще треба залатати дірку в стелі печери… Навіщо, заради всього святого, тобі здалася ванна!?

– Вона цілком нова, – пояснила Мама. – Ти ж знаєш, яка то втіха поніжитися у ванні, до того ж…

– Добре, згода, – змирився Тато. – Залазь досередини, я завезу тебе до печери. А де Гемуль?

– Рахує свої марки, – відгукнувся Хропусь із родинним фотоальбомом Мумі-тролів у лапках. – Яким грубасиком був Мумі-троль у дитячому віці…

– Гемулю! – покликав Тато. – Стрибай до ванни! Поквапся, бо комета летить!

Гемуль схопив в оберемок свій альбом з марками і слухняно заліз до ванни, а Тато Мумі-троля повіз їх на берег моря.

Чмих останнім покинув Долину. Всю дорогу до лісу він гукав кошеня, аж нарешті помітив його. Кошеня сиділо в моху і вмивалося.

– Привіт, – прошепотів Чмих, – як справи?

Кошеня облишило умиватися і зиркнуло на нього.

Чмих обережно підійшов простягнув лапку. Кошеня трішки відсунулося.

– Я так за тобою тужив, – Чмих знову простягнув до нього лапку.

Кошеня відстрибнуло на недосяжну віддаль. Щоразу, як Чмих намагався підійти ближче, воно відсувалося, але не втікало.

– До нас летить комета, – мовив Чмих. – Ходи з нами, бо від тебе й сліду не зостанеться…

– Пхе, – пирхнуло кошеня і позіхнуло.

– Обіцяєш прийти? – суворо запитав Чмих. – Мусиш мені пообіцяти! Перед восьмою…

– Прийду, коли мені захочеться, – відповіло кошеня і знову заходилось умиватись.

Чмих поставив мисочку з молоком у мох, трохи постояв, дивлячись на кошеня, а тоді побіг до берега моря. Друзі саме піднімали ванну на скелю.

– Міцно тримайте і тягніть! – командував Тато Мумі-троля. – Обережно, щоб не впала мені на ноги! Не відпускайте!

– Вона вислизає! Підставка для мила застрягла! – репетував Мумі-троль.

Мама сиділа на березі, витираючи спітніле чоло.

– Яке важке переселення! – зітхнула вона.

– Що вони там роблять? – поцікавився Чмих.

– Ванна надто велика, – пояснила Мама. – Не поміщається в отворі печери. Хропусь хотів скликати з цього приводу нараду, але у нас мало часу… Тепер вони намагаються витягнути ванну на вершок скелі, щоб затулити нею дірку в стелі. Ой, лишенько!

– Я зустрів своє кошеня, – повідомив Чмих. – Воно пообіцяло прийти до печери перед восьмою…

– От і добре! – втішилася Мама. – Я дуже рада! А тепер піду позастеляю ліжка в печері…

Ванна затулила отвір у стелі з точністю до чотирьох сантиметрів, їм дуже пощастило!

Потроху всі речі розташували всередині печери, вхід до печери Мама заслонила ковдрою.

– Гадаєш, ковдра витримає спеку? – засумнівався Мумі-троль.

– А ми її піддамо спеціальній обробці, – заспокоїв Нюхмумрик, дістаючи з кишені маленьку пляшечку. – Погляньте! Моя знаменита підземна Сонячна Олива! Їй жодна спека не страшна!

– Плями від неї залишаються? – запитала Мама.

Раптом вона схопилася лапами за голову:

– А де ж Ондатр?

– Він не хотів іти з нами, – відповів Тато. – Водно торочив, що пікніки зараз не мають жодного сенсу. Я покинув його в саду. І гамак йому залишив.

– Ой-ой! – зітхнула Мама знову і заходилася готувати обід на примусі.

Годинник показував за п’ять хвилин сьому. Коли всі вже пообідали і перейшли до сиру, ззовні почулося голосне чмихання. З-під ковдри, яка затуляла вхід, з’явилася вусата рийка.

– О, ви таки прийшли, – зрадів Мумі-троль.

– Я не витримав у гамаку шаленої спеки, – мовив Ондатр. – Подумав, що у печері, мабуть, прохолодніше.

Він статечно пошкандибав у куток.

– Моє кошеня по дорозі бачили? – запитав Чмих.

– Ні…

Тато Мумі-троля досяг з кишені годинника:

– Ми готові. Зараз рівно восьма.

– Ще встигнемо покуштувати десерт, – сказала Мама. – Чмиху, куди ти поклав торт?

– Десь там, – показав малий у куток, де примостився Ондатр.

– Де це – десь там? – перепитала Мама. – Я його не бачу. Може, шановний Ондатр бачив нашого торта?

– Не бачив ні кошенят, ні тортів, – роздратовано буркнув Ондатр. – Не бачив, не куштував, і взагалі, кошенята і торти мене не цікавлять. Я думаю.

Гемуль засміявся, не підводячи голови від свого альбому з марками.

– Маєте рацію, – бурмотів він. – Галас… Суцільний галас і суєта…

– Але куди ж він подівся? – геть спантеличилася Мама. – Любий Чмиху, сподіваюся, ти не всього торта з’їв по дорозі?

– Ні, він надто великий, – запротестував Чмих.

– Ага, то ти його таки куштував? – гаркнув Мумі-троль.

– Лише зірочку на верхівці, але вона була дуже твердою! – й собі відгаркнувся Чмих та заповз під матрац.

Нікого з друзів більше й бачити не хотів. Написали на торті “Моєму любому Мумі-тролеві”, а не “Моєму любому Чмихові”! Та й кошеня не прийшло, хоч уже минула восьма.

– Ой-ой, – знову почулося Мамине зітхання. Вона сіла на стілець, бо дуже втомилася. – Самі прикрощі нині…

Хропся уважно глянула на Ондатра.

– Чи не могли б ви на хвильку встати, – попросила вона.

– Нащо? Сиджу собі та й сиджу, нікому не заважаю, – буркнув Ондатр.

– Але ж ви сидите на торті Мумі-троля!

Ондатр аж підскочив і – о, сили небесні! – на що він ззаду був схожий! А торт!..

– А ось цього робити було не слід! – вигукнув Мумі-троль. – Торт спечений на мою честь!..

– Тепер я клеїтимуся все своє життя! – лементував Ондатр. – Я такого не стерплю! Це ваша вина!

– Заспокойтеся! Заспокойтеся! – вгамовувала товариство Мама. – Від того, що на ньому посидів Ондатр, торт не перестав бути тортом. Хіба трішки змінив форму…

Але її ніхто не слухав. Нюхмумрик заходився реготом. Чмих, який вирішив, що сміються з нього, визирнув з-під матраца і заверещав:

– Хай вашого черствого торта дідько вхопить! Його Мумі-тролеві спекли, а не мені! Ніхто й не подумав, що кошенята також полюбляють сметанку! Ось піду від вас геть і заберу зі собою кошеня, бо тільки воно мене тут любить!

Він прослизнув попід ковдрою і зник.

– Який жах! – розгубилася Мама. – Звичайно, треба було також написати “Моєму любому Чмихові”! Як я могла про це забути!

– Мусиш виправити свою помилку якимось гарним подарунком для крихітки, – серйозно мовив Тато.

Мама кивнула. Вона вирішила подарувати малому бабусині смарагди. З них можна зробити розкішний ошийник для кошеняти.

Нюхмумрик відслонив ковдру і визирнув з печери.

– Піду, мабуть, пошукаю Чмиха… – промовив він.

– Зачекай! – стримала його Мама. – Може, Чмихові хочеться трохи побути на самоті. Невдовзі повернеться…

– У чому справа? – втрутився Ондатр. – Нікого не цікавить, на що я став схожий?

– Ні, – щиро відповів Мумі-троль, – ми й без вас маємо клопотів по вуха…

Чмих був такий засмучений і розгніваний, що забув про свій страх і згадав про нього щойно у лісі. Дерева, здавалося, стояли обгорнені червоним папером. Ліс завмер у непорушності, зникли тіні, земля розпеклася й хрумкотіла під ногами. Утішала Чмиха лише думка, що всі в печері приголомшені власною несправедливістю, і тепер їх точить нечисте сумління.

Серце стугоніло йому в груденятах від ляку, але він усе далі й далі заходив у ліс, розмірковуючи про негідну поведінку своїх друзів. Хай собі ховаються у його печері і їдять свій старий зачерствілий торт!.. А він, Чмих, єдиний в усьому світі не ховається, хоча мало не мліє від страху. Чхати він на них хотів! На всіх і на все! І на комету теж! На кошенят! Абсолютно на все!

І враз назустріч йому вийшло кошеня з задертим догори хвостиком.

– Привіт! – холодно привітався Чмих і почвалав далі.

За якусь хвилю він відчув, як щось м’якеньке потерлося до його ноги.

– А, це знову ти… Ти обіцяло прийти і не прийшло… Бачити тебе не хочу!

– Чмиху, агов, Чмиху! – не відступалося кошеня. – Погладь мене, бач, яке я м’якеньке!

Чмих вперто бурмосився. Кошеня замуркотіло. Лише його муркотіння чулося у безгомінному лісі.

Чмих озирнувся навкруги, ноги йому затремтіли: він загубив стежку і не знав, у якому напрямку залишилася печера. Скільки сягало око, усюди ріс мох.

Нікому вже не хотілося десерту, і справа зовсім не в тому, що в торт домішалися ворсинки ондатрового хутра. Сам Ондатр сидів у балії з теплою водою. Хвилина спливала за хвилиною…

– Котра година? – запитав Мумі-троль.

– Восьма двадцять п’ять, – відповів Тато.

– Я піду шукати! – рішуче сказав Мумі-троль. – Дайте мені годинника, щоб я міг пильнувати за часом.

– Ні! Не відпускайте його! – вигукнула Хропся.

– Це необхідно, – підтримала Мама сина. – Поквапся, кожна хвилина на вагу золота!

Мумі-троль прослизнув з-під ковдри надвір. Повітря над пустельним узбережжям було гаряче, мов у печі.

Він біг щодуху, біг і гукав Чмиха, час від часу поглядаючи на годинник. Стрілка на хвилину пересунулася. У запасі залишалося одинадцять хвилин.

Мумі-троль стрімголов кинувся до червоного лісу, що сім кроків окликаючи Чмиха…

Нарешті дуже здалеку долинув слабенький крик.

Мумі-троль стулив лапки рупором і загорланив на повні легені: “Чмиху!!!”

Чмих знову відгукнувся, уже ближче.

Вони навіть словом не обмінялися, зустрівшись, а щодуху помчали назад, до печери. Услід підтюпцем бігло кошеня. А згори на них, на занімілу від жаху Долину Мумі-тролів летіла комета, ближче і ближче.

Ще шість хвилин… Ноги грузнули в піску, бігти було важко, рухи уповільнилися, немов у поганому сні. Гаряче повітря обпікало очі, висушувало горло… Та ось нарешті і скеля, теж почервоніла від сяйва комети, там стоїть Мама, щось кричить, вимахує лапами, а вони відчайдушно дряпаються вгору, вище, вище… Лише три хвилини зосталося! Раптом стало прохолодніше, Мумі-троль і Чмих з кошеням опинилися всередині печери, де мирно горіла гасова лампа, було тихо і затишно.

– Дозвольте відрекомендувати вам моє кошеня, – мовив Чмих тремтячим голосом.

– О, яке гарне маленьке кошеня! – відразу заторохтіла Мама. – Я маю для тебе подарунок, Чмиху… Мені хотілося подарувати тобі з нагоди повернення додому бабусині смарагди, але я забула про це у тому шарварку… Ти міг би зробити з них ошийничок для кошеняти…

– Смарагди! – застрибав від утіхи Чмих. – Родинні коштовності!..

Кошеняті! Чудово! Я такий щасливий!

І тієї ж миті розпечена палаюча комета впала на Землю. Гасова лампа перекинулась на пісок і згасла. Була рівно восьма година сорок дві хвилини та чотири секунди…

З-під ковдри, скропленої Сонячною Оливою, пробивалося сліпучо червоне світло, однак у печері панувала густа темрява. Міцно обійнявшись, усі забилися в найдальший закуток печери, наслухаючи, як гримотить метеоритний дощ по ванні на даху печери. Ондатр скоцюрбився у балії для прання. Гемуль лежав на животі, прикриваючи своїм тілом марки, щоб їх знову не розвіяло вітром.

Скелею теліпало і трясло, комета завивала, немов від страху, а може, то Земля нажахано кричала…

Отак непорушно, обійнявшись, вони лежали дуже довго. Надворі луною розкочувався гуркіт – то розколювалися скелі і розтріскувалася земля. Час тягнувся невимовно довго, кожен потерпав у душі наодинці зі собою.

Здавалося, минула вічність, а може, й не одна, коли все нарешті стихло. Друзі напружено прислухалися, але надворі справді панувала тиша.

– Мамо, – прошепотів Мумі-троль, – уже настав кінець світу?

– Все минулося, – заспокоїла його Мама. – Може, й настав усьому кінець, але це вже позаду…

– Кінець кінцю! – каламбурив Тато, намагаючись усіх розвеселити.

Хропусь засміявся, і знову запала тиша. Мама знайшла гасову лампу, запалила її, і всі побачили, що кошеня спокійно умивається лапкою.

– Як було страшно! – мовила Хропся. – Ніколи більше й не подивлюся на годинника!

– Час вкладатися до сну, – звеліла Мама. – Ніхто нині більше не розмовлятиме, ба, навіть не думатиме про комету! А що вона накоїла, встигнемо побачити і завтра…

Коли всі вляглися й понатягали ковдри на носи, Нюхмумрик дістав гармонію. Переконавшись, що всі звуки й тони – низькі та високі – повернулися, він заграв колискову. Цю колискову добре знала Мама, а тому стиха почала підспівувати Нюхмумрикові:

Спіть, малята. Споночіло. І, розпушивши хвости,

Мчать комети знавісніло у незвідані світи.

Ви їх зможете узріти, як летять у снах вони.

А на ранок, любі діти, й не згадаєте про сни.

Зазирне небесне око і до сонних оченят.

Поміж хмарами високо розбрелося сто ягнят.

Потроху в печері все стихло. Чмих на хвильку прокинувся і відчув щось м’якеньке на дотик біля самого свого носа. То було кошеня. Він обійняв його, і вони заснули удвох.

Мумі-троль прокинувся й спершу не міг зрозуміти, де він. У печері панував присмерк, пахло розхлюпаним гасом. Нараз йому все пригадалося, він сів у постелі. Решта ще спали. Мумі-троль навпомацки дістався до входу, обережно відхилив заслону і визирнув надвір. Червінь зникла, небо було зовсім безбарвним, а навколо – безгоміння. Мумі-троль виліз із печери, сів на скелі, взяв у лапки один із метеоритів, якими жбурлялася комета, почав його розглядати з усіх боків. Уламок був чорний, з гострими боками і дуже важкий. Мумі-троль глянув на неозорий піщаний берег і безводне море внизу – все безбарвне та німотне.

Мумі-троль сподівався побачити жахливу бездонну діру в землі, якісь наслідки страшної катастрофи, а зараз навіть не знав, що й думати, тож було йому трохи лячно.

– Привіт! – гукнув Нюхмумрик. Він теж виліз із печери і, сівши поруч з Мумі-тролем, запалив свою люльку.

– Привіт, привіт! – відгукнувся Мумі-троль. – Невже саме такий вигляд повинна мати Земля після кінця світу? Пустка і нічого більше?

– Кінця світу не було, – мовив Нюхмумрик. – Я гадаю, що комета тільки зачепила нас хвостом, а потім полетіла собі далі у простори Всесвіту.

– Хочеш сказати, що все зосталося на своїх місцях? – усе ще не вірив Мумі-троль.

Нюхмумрик тицьнув люлькою у бік горизонту.

– Бачиш? Море…

Удалині, на самому небокраї щось зблиснуло, і те щось ворушилося, немов живе.

– Бачиш? – допитувався Нюхмумрик. – Море повертається!

Вони сиділи мовчки, а небо тим часом набирало яскравішої барви, зійшло вранішнє сонечко, свіже, немов умите, як завжди. Раптом прикотилася хвиля, і море увійшло в свої береги. Що вище піднімалося сонце, то синішим ставало море. Хвилі заповнили всі глибини і западини, заспокоїлися, вляглися, стали аквамариновими.

Вся стрибуча, повзуча і плавуча живність, яка зуміла вціліти у напіввисохлому намулі, весело хлюпалася у прозорій воді. Водорості випросталися на дні й потягнулися до сонця. Над морем пролетіла ластівка, повідомляючи, що знову настав новий ранок!

– Море повернулося! – зрадів Тато Мумі-троля.

Усі попрокидалися і схвильовано визирали з печери. Лише Гемуля з усього товариства не здивувало, що Земля все ще існує. Він зійшов униз, до пляжу, з альбомом під пахвою, щоб остаточно впорядкувати свої марки, а задля більшої певності, що їх не розвіє вітром, притиснув сторінки метеоритами.

Решта посідали рядочком на скелі, задерши носики до сонця.

– Як називається твоє кошеня? – запитала Хропся.

– Це таємниця, – відповів Чмих.

Кошеня скрутилося калачиком у нього на колінах, мружилося на сонце і муркотіло.

– Що ж, – мовила Мама, – я пропоную з’їсти торт удома, на ґанку. Збирайтеся, ми повертаємось! Як гадаєте, ліс, сад і будиночок стоять на місці?

– Я впевнений у цьому! – сказав Мумі-троль. – Ходімо й самі подивимося!

 

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 1

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 2

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 3

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 4

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 5

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 6

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 7

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 8

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 9

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 10

Т. Янсон. «Комета прилітає». Частина 11

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)

Чашки для вчителів з різних предметів (Інтернет-магазин Tovarik.com.ua)


Украинский сайт для родителей и детей Mamabook.com.ua.
Копирование материалов разрешено только с открытой ссылкой на наш портал!

Читайте також